Завтра - осінь

Нарешті - рятівні дощі

і, ще приємна, прохолода.

В смарагдах ще дерева і кущі -

Їх ніби й не торкнулась позолота...

На чистім плесі — осені прикмети:

Листочки жовті — золоті монети

Блищать на сонці, водами умиті.

На тому місці потонуло літо...

Завтра - 1 ВЕРЕСНЯ

У Сорочинці на ярмарок

Давненько не була на Сорочинському ярмарку. Відлякувало засилля китайських виробів навіть у містечку майстрів.
Цього року був привід відкрити одну з візитівок Миргородщини, відвідати яскраву подію всієї України: Національний Сорочинський ярмарок.
Здалеку впадають у очі прапори країн-учасників.
 Головна вулиця ярмаркового містечка відгороджена тинами і тиночками із-за яких вигядають справжні гарбузи, соняшники, молоденькі деревця та кущики. Багато вказівників, прикрашених силуетами чорногузів, котів, півників...
На трьох сценах співають, танцюють, розважають глядачів досвідчені і зовсім юні актори.
На прилавках майстрів - різноманіття виробів і матеріалів. Краса вишивана і кована, валяна і різблена, мальована і витинана, плетена і ткана. Прикраси, іграшки, обереги, картини, посуд, море віночків, намиста і вишиванок... Аромати, барви, простота, вишуканість і досконалість... Результати роботи талановитих, винахідливих, працьовитих українців, які зберігають для майбутнього секрети народних промислів.

Не вистачало лише процесу. Хотілося б побачити майстра за роботою, доторкнутися до природних матеріалів, відчути таїнство творення.
У промислових рядах найбільше радувала відповідь на запитання про виробника: Запоріжжя, Вінниця, Черкаси, Дніпро, Львів... Великі і малі підприємства України працюють. Україна живе, розвивається, дає відсіч агресорові, боронить свою незалежність.
Ящо не були на ярмарку - ще маєте час його відвідати. 

День Незалежності України

Свято української державності стало важливим для кожного українця. Хтось бере участь в офіційних заходах, хтось приєднується до громадських ініціатив, хтось складає індивідуальний план святкування. Хтось святкує з розмахом, а комусь подобається просто насолоджуватися тишею мирного життя.
 Щороку ми знаходимо нові приводи для того, щоб пишатися своїм народом, захоплюватися нашими людьми, милуватися мальовничою природою, радіти за Україну.
Нині всіх справжніх українців об'єднує дух патріотизму, спільне бажання злагоди і миру в країні.
З Днем незалежності, Україно!

Ковальський фестиваль - збереження традицій

Ковальство - особливе старовинне ремесло.
Давньогрецький міф розповідає, що Прометей навчив людей добувати мідь, срібло, золото і приборкувати вогонь.
Історики стверджують, що гаряче кування з'явилося в Азії ще до нашої ери.

У більш пізні часи без кованих речей не обходилися ні хлібороби, ні воїни, ні швачки, ні пекарі. Інструменти, зброя, сільськогосподарський реманент, посуд, прикраси і, навіть, обереги - все народжувалося у кузні. Кузня має свій дух, власний аромат, силу, голос і свою дзвінку неповторну мелодію. Люди поважали ковалів, захоплювалися їхньою працею, коли не було в селі чи хуторі кузні, довіряли їм засвідчувати таїнство створення сім'ї.
Петро Вікторович Федоряка, коваль із Трудоюба, відродив старовинний обряд "заковування весілля", проводив його кілька разів і у своїй кузні, і у кузні Сорочинського ярмарку, і на ковальському фестивалі у Трудолюбі.
Зараз друзі небесного коваля, майстри із "Кузні Петра", працюють у його кузні, проводять започатковані нім фестивалі, поєднують вогнем і металом закохані серця молодят.
І цього року на ІV Українському ковальському фестивалі ножових майстрів у Миргороді Влад Шелюг, товариш і учень Петра Вікторовича, скував руки і серця молодої пари Юлі і Станіслава. Під час дійства коваль розповів про історію обряду і силу металевих обререгів, виготовив символічний оберіг для молодої родини. А молодята виготовили  свідчення, ковальського благословіння і закованого шлюбу: прикрасили метелеве коло - сонце, виготовлене із цільного шматка металу, власними насічками .
Кожна пара сама вирішує, як прикрасити "сонечко", яке зберігатиметься у кузні на видному місці, бо вважається, чим більше людей бачитиме його, тим більше удачі буде у їхньому сімейному житті, тим міцнішим буде їхній союз. Його ні вітер не розвіє, ні дощ не розмиє, адже "що поєднав Сварог, навік не роз'єднається".
За благословінням коваля, молодята випили вино з однієї чащі, щоб віднині доля у них була одна, спільні думки і діло, радощі і турботи.
Нехай же сковане ковалем весілля буде на любов і злагоду, на благополуччя і довгий вік, на синів і дочок, а підкова, подарована ковалями, принесе щастя.

Місто сонячних годинників

Красива сонячна ідея Петра Вікторовича Федоряки - прикрасити Миргород сонячними годинниками - поступово втілюється в життя. На мальовничому березі Хоролу збираються майстри з різних куточків України на ковальський фестиваль ножових майстрів для спілкування і спогадів, для популяризації магічного ковальського ремесла, для обміну вміннями і досвідом, щоб спільно викувати сонячного годинника.
Першого годинника виготоляли за проектом майстра з Трудолюба, співзасновника Миргородського фестивалю, Петра Федоряки. Нині він прикрашає центральну площу міста і є символічним пам'ятником його творцеві, який загинув, боронячи мирне життя в Україні.
А фестиваль продовжує жити.
Тепер ковалі збираються ще й для того, щоб вшанувати пам'ять небесних ковалів, яких забрала війна на сході України.
Кожна робота присвячена комусь із них.

Цьогорічного годинника спроектували ковалі з Полтави.
 Різні майстри виконували окремі деталі.

(фото, опубліковане Ольга Матвиенко )  

За день натхненної праці встигли виготовити і зібрати в одне ціле велику металеву конструкцію - вражаючий результат спільної творчої праці підкорювачів металу і вогню.
Роботу присвятили небесному ковалеві з Нікополя Сергієві Рибченку.

Випускникам 2017 року

Світлини з випускного вечора оживили спогади про прощальні шкільні гастролі випускників 2017 року Трудолюбівської школи.
 Хоч несподіваний дощ перед початком і вніс легке сум'яття та примусив у шаленому темпі змінити локацію, настрою не зіпсував і навіть додав легкого куражу і гостям, і учасникам свята. Воно було сповнене щасливими моментами спогадів, вдячності, щирості і здійснення бажань.
Як завжди, переконливо виконувала свою роль шкільна актриса Саміра Аббасова. Надзвичайно натхненно співала свою прощальну вокальну композицію під власний музичний супровід Настя Зуй. А її дует з татом розчулив кожне глядацьке серце. Скрипалька Саміра, піаністка Настя, акордеоністки Настя і Ельміра, баяністка Аня сповнили звичну до різноголосого дитячого гамору спортивну залу нехарактерними для неї чарівними мелодіями живої музики.

Хоч представники сильної статі цього випуску у значній меншості, вони чудово впоралися і з своїми обов'зками і зі своїми ролями. Елегантний Стасик, діловий Женя, стримані і неговіркі близнята Серьога і Андрюха були надійною підтримкою і опорою (як і усі шкільні роки) і красуням-однокласницям, і мудрій класній мамі Валентині Миколаївні.
Випускники, а разом з ними і всі гості, раділи здійсненому бажанню Даші Назаренко (заспівати на випускному разом з директором). А Віктор Миколайович та Анатолій Євгенович, виконуючи з випускниками "Червону руту", мали вигляд задоволених чарівників.
Та чарівних щасливих моментів на святі було ще чимало.
Це і спогади про поїздки, походи, змагання, перемоги...
І улюблена "Мафія", яку цього разу перетанцювали Стас, Даша і Лєра...

І напутні слова від класного керівника, першої вчительки, улюблених учителів.
І побажання від Victoria Andrievskaya визначати і берегти свої головні життєві цінності.
І прощальна пісня з мамами.
І селфі Насті Харченко з усіма гостями вечора.
І останній шкільний вальс, який допомогла підготувати Олена Петрівна Гула.

І гордість класу та школи - золота медаль Даші Назаренко.
І, звичайно ж, - атестати - результат шкільної праці, свідчення завершеного дитинства, символ свободи і сподівань на щасливе майбутнє.
І світанок цього майбутнього, зустрінутий на даху рідної школи...
І загадані бажання, і плани на майбутнє...
Вірте - світ сповнений чудес.
 Мрійте. Змінюйте і оновлюйте бажання. Постарайтеся бути щасливими.