Найкраще привітання у День матері - дзвінок від мами. Дякую, рідненька, люблю тебе. 

         Найкращий вихідний день із найріднішими.

       Люблю Харків.

У Миргороді відбувся V Український ковальський фестиваль ножових майстрів імені Петра Федоряки. Переглянула світлини і закортіло поділитися враженнями, хоч і давніми, але все ще живими :)  

Традиційна хода центральною вулицею міста яскраво відобразила географію учасників (Львів, Токмак, Полтава, Київ, Харків, Гоголеве, Рокитно, Лохвиця…), викликала цікавість перехожих, об’єднала всіх біля головної сцени. Гості радо вітали виступ вихованців Андрій Матвієнко зі школи народного танцю «Променад». 

Донедавна занедбаний міський парк, до фестивалю підстрижений і прибраний, прийняв усіх охочих. Організатори ретельно продумали розташування усіх локацій: учасникам зручно було працювати, гості мали змогу спостерігати за їх роботою, взяти участь у майстер-класах. Малеча терпляче чекала черги до гончарного круга і у дитячу кузню. Охочі стріляли з лука, метали ножі, спостерігали за змаганнями шабельників. Куштували ковальську кашу. 

 Гості фестивалю мали змогу привітати подружжя, поєднане вогнем і металом, заковане майстром за старовинним звичаєм.

Очікуваний момент фестивалю – благодійний аукціон виробів ножових майстрів.

 І, звичайно ж, головне завдання фестивалю – кування сонячного годинника для Миргорода, втілення мрії Петра Федоряки про «місто сонячних годинників».

"Швейк"- у Миргороді!
Пощастило побачити чудове дійство!
Неймовірна гра видатних майстрів Богдана Бенюка та Анатолія Хостікоєва! Диво перевтілення.
Тонка межа між акторами та глядацькою залою.
Привід замислитися над вічними життєвими цінностями.
Тонкий гумор. Надзвичайні емоції. Незабутні.
Наступного дня - ще одна зустріч із Швейком.
У іншому місті інший Швейк. Інші емоції.
Сила мистецтва - надзвичайна!

Вітаю всіх мам зі святом!

Найрадісніша подія цього ранку для мене - вітальна записка від доньки. Щирі слова. Малюнок Все для мене. Як тоді, коли вона була маленькою.
Шастя бути мамою.
Так само, щастя - зателефонувати мамі. Привітати її зі святом. Поговорити, подякувати. Сказати прості слова, почути рідний голос, від якого стає затишно і спокійно, як у дитинстві.
Люблю вас! Дякую долі за це щастя. 

Пощастило взяти участь у вебінарі, поповнити свою методичну валізку робочими інструментами від Анни-Марії Богосвятської.
Щиро вдячна за цікаві і цінні матеріали, натхненну подачу. Справді, "спостереження за роботою майстрів" надзвичайно корисне.

Досі гріюся спогадами про зустіч у вихідні. Дорослі діти, двоюрідні брат і сестричка, воїн і студентка, згадували дитячі розваги, бавилися, як у дитинстві. В той же час - доросла турбота і ніжність, іронія і щира зацікавленість. Втіха і затишок.
Дай, Боже, миру нашим дітям і Україні.

"Покрова накриває траву листям, землю - снігом, воду - льодом, а дівчат - шлюбним вінцем".
 Щедра, благодатна осіння пора.
Вдячність і шана - нашим захисникам.
Україні і усім нам - заступництва і покровительства. 

27 вересня - День туризму

Всіх, хто під вітрилами чи на лижах, пішки чи автомобілем, велосипедом чи потягом, далеко чи поблизу 

топче стежки, підкорює вершини, долає шляхи, здійснює спуски, приборкує хвилі, проходить маршрути,

 кого вабить дорога, манить ліс, кличе простір чи висота, 

вітаю з Днем туризму!

Особливе вітання тим, хто піднімав прапор Трудолюба на вершину гори Стіг!

У Сорочинці на ярмарок

Давненько не була на Сорочинському ярмарку. Відлякувало засилля китайських виробів навіть у містечку майстрів.
Цього року був привід відкрити одну з візитівок Миргородщини, відвідати яскраву подію всієї України: Національний Сорочинський ярмарок.
Здалеку впадають у очі прапори країн-учасників.
 Головна вулиця ярмаркового містечка відгороджена тинами і тиночками із-за яких вигядають справжні гарбузи, соняшники, молоденькі деревця та кущики. Багато вказівників, прикрашених силуетами чорногузів, котів, півників...
На трьох сценах співають, танцюють, розважають глядачів досвідчені і зовсім юні актори.
На прилавках майстрів - різноманіття виробів і матеріалів. Краса вишивана і кована, валяна і різблена, мальована і витинана, плетена і ткана. Прикраси, іграшки, обереги, картини, посуд, море віночків, намиста і вишиванок... Аромати, барви, простота, вишуканість і досконалість... Результати роботи талановитих, винахідливих, працьовитих українців, які зберігають для майбутнього секрети народних промислів.

Не вистачало лише процесу. Хотілося б побачити майстра за роботою, доторкнутися до природних матеріалів, відчути таїнство творення.
У промислових рядах найбільше радувала відповідь на запитання про виробника: Запоріжжя, Вінниця, Черкаси, Дніпро, Львів... Великі і малі підприємства України працюють. Україна живе, розвивається, дає відсіч агресорові, боронить свою незалежність.
Ящо не були на ярмарку - ще маєте час його відвідати. 

День Незалежності України

Свято української державності стало важливим для кожного українця. Хтось бере участь в офіційних заходах, хтось приєднується до громадських ініціатив, хтось складає індивідуальний план святкування. Хтось святкує з розмахом, а комусь подобається просто насолоджуватися тишею мирного життя.
 Щороку ми знаходимо нові приводи для того, щоб пишатися своїм народом, захоплюватися нашими людьми, милуватися мальовничою природою, радіти за Україну.
Нині всіх справжніх українців об'єднує дух патріотизму, спільне бажання злагоди і миру в країні.
З Днем незалежності, Україно!

Ковальський фестиваль - збереження традицій

Ковальство - особливе старовинне ремесло.
Давньогрецький міф розповідає, що Прометей навчив людей добувати мідь, срібло, золото і приборкувати вогонь.
Історики стверджують, що гаряче кування з'явилося в Азії ще до нашої ери.

У більш пізні часи без кованих речей не обходилися ні хлібороби, ні воїни, ні швачки, ні пекарі. Інструменти, зброя, сільськогосподарський реманент, посуд, прикраси і, навіть, обереги - все народжувалося у кузні. Кузня має свій дух, власний аромат, силу, голос і свою дзвінку неповторну мелодію. Люди поважали ковалів, захоплювалися їхньою працею, коли не було в селі чи хуторі кузні, довіряли їм засвідчувати таїнство створення сім'ї.
Петро Вікторович Федоряка, коваль із Трудоюба, відродив старовинний обряд "заковування весілля", проводив його кілька разів і у своїй кузні, і у кузні Сорочинського ярмарку, і на ковальському фестивалі у Трудолюбі.
Зараз друзі небесного коваля, майстри із "Кузні Петра", працюють у його кузні, проводять започатковані нім фестивалі, поєднують вогнем і металом закохані серця молодят.
І цього року на ІV Українському ковальському фестивалі ножових майстрів у Миргороді Влад Шелюг, товариш і учень Петра Вікторовича, скував руки і серця молодої пари Юлі і Станіслава. Під час дійства коваль розповів про історію обряду і силу металевих обререгів, виготовив символічний оберіг для молодої родини. А молодята виготовили  свідчення, ковальського благословіння і закованого шлюбу: прикрасили метелеве коло - сонце, виготовлене із цільного шматка металу, власними насічками .
Кожна пара сама вирішує, як прикрасити "сонечко", яке зберігатиметься у кузні на видному місці, бо вважається, чим більше людей бачитиме його, тим більше удачі буде у їхньому сімейному житті, тим міцнішим буде їхній союз. Його ні вітер не розвіє, ні дощ не розмиє, адже "що поєднав Сварог, навік не роз'єднається".
За благословінням коваля, молодята випили вино з однієї чащі, щоб віднині доля у них була одна, спільні думки і діло, радощі і турботи.
Нехай же сковане ковалем весілля буде на любов і злагоду, на благополуччя і довгий вік, на синів і дочок, а підкова, подарована ковалями, принесе щастя.

Місто сонячних годинників

Красива сонячна ідея Петра Вікторовича Федоряки - прикрасити Миргород сонячними годинниками - поступово втілюється в життя. На мальовничому березі Хоролу збираються майстри з різних куточків України на ковальський фестиваль ножових майстрів для спілкування і спогадів, для популяризації магічного ковальського ремесла, для обміну вміннями і досвідом, щоб спільно викувати сонячного годинника.
Першого годинника виготоляли за проектом майстра з Трудолюба, співзасновника Миргородського фестивалю, Петра Федоряки. Нині він прикрашає центральну площу міста і є символічним пам'ятником його творцеві, який загинув, боронячи мирне життя в Україні.
А фестиваль продовжує жити.
Тепер ковалі збираються ще й для того, щоб вшанувати пам'ять небесних ковалів, яких забрала війна на сході України.
Кожна робота присвячена комусь із них.

Цьогорічного годинника спроектували ковалі з Полтави.
 Різні майстри виконували окремі деталі.

(фото, опубліковане Ольга Матвиенко )  

За день натхненної праці встигли виготовити і зібрати в одне ціле велику металеву конструкцію - вражаючий результат спільної творчої праці підкорювачів металу і вогню.
Роботу присвятили небесному ковалеві з Нікополя Сергієві Рибченку.

Про традиції

Якщо для вас традиція - дрібниця, тоді це - не для вас. Бо я вірю в цінність, значимість і силу традицій. Вони - той фундамент, несуча стіна будь-якого соціального явища: сім'ї, родини, роду, трудового колективу чи об’єднання однодумців.
Вони є центром сьогодення і ниточкою, що поєднує його з минулим та веде у майбутнє. Це лише  на перший погляд вони сповільнюють невпинний рух нашого життя, заважають просуватися вперед. Насправді ж, вони виражають внутрішню глибину, суть усього, що ми робимо і для чого живемо.

Так і Трудолюбівський фестиваль цінний своїми традиціями, маленькими дрібничками: колективні застілля, промови, дзвінка ковальська мелодія, до якої прислухається весь куток, можливість вчитися і демонструвати майстерність, статечні "старожили" і невгамовна молодь, дух змагання і щирість спілкування, задоволення від роботи і результату, ночівля в наметі і Wi-Fi, проста сільська їжа і сувеніри від Валентини Миколаївни...
Дрібниці? Так. Але це і є найцінніше. Це і варто берегти. 

Вогонь, метал, квіти...

Що їх об’єднує?
Трудолюб. "Кузня Петра". Коваль, майстер, воїн, Петро Федоряка.
Його дружина, Валентина Миколаївна, яка живе пам’яттю про чоловіка.
Його друзі, побратими, учні, які хочуть зберегти все, як було, коли був живий майстер і не було війни.
Його послідовники, які продовжують і розвивають славу Трудолюбівського ковальства.
Його діти і внуки, які несуть в собі його гени, його частинки, його продовження.
Всі, хто причетний до організації і проведення VІІІ ковальського фестивалю ножових майстрів імені Петра Федоряки.
І, звичайно ж учасники, які, пам’ятаючи про майстра і один про одного, чекають червня і приїздять до Трудолюба. Привозять друзів і коханих жінок.
Будують сирорудні горна з химерними обличчями, вдихають в них вогонь, добувають з руди залізо. Кують скоби для фронту, виготовляють клинки і несподівано-химерні, оригінально-неповторні і, навіть, тендітні речі з металу. Діляться досвідом, вчать і вчаться. Багато спілкуються, згадують, відпочивають.
А ще - квіткова тема у сувенірах для берегині домашнього вогнища. Може, саме вона надала цьогорічній події меланхолійно-стриманого, тихоплиннного  і задумливого настрою.
Не перестаю милуватися і захоплюватися всіма, кого бачу на фестивальній галявині у Трудолюбі.
Ви - чудові. Спасибі ВАМ!

15 років "Променаду"

Шлях хореографа Андрія Матвієнка розпочався у Миргородському ЦЕВ. Невеликий танцювальний колектив за 15 років переріс у школу народного танцю. Зараз виступи вихованців Анодрія Матвієнка незмінно вражають глядачів досконалістю та рівнем виконання. А кожен звітний концерт - значна подія не лише для міста.
Цього року привітати ювілярів приїздив викладач Андрія Матвієнка із Гадяцького коледжу, колеги із сусідніх районів. А юні танцюристи дарували гостям хвилини задоволення та насолоди. Випускники "Променаду" 2017 - майже його ровесники, росли разом з ним. Тому момент прощання овівяний легким смутком, але і сповнений сподівань на майбутнє.
Як і минулого року, концерт юних танцюристів був благодійним. Тоді діти допомагали зібрати кошти на автомобіль для зони АТО. І це їм вдалося. А цьогоріч маленькі благодійники великою працею допомагали маленькому землякові, який потребує термінового вартісного лікування за кордоном. Було зібрано більше 2000 грн.
Велика вдячність усім "Променадівцям" за працю, майстерність і великі серця.

(Фото, опубліковане Оксаною Матвієнко)

День матері в Україні

Записочка до мами.

Нечасто зустрічаюся з тобою. Дяка Богові за те, що ти є. Дяка мобільному зв’язку за можливість щодня чути твій голос. Спасибі тобі за поради, підтримку, терплячість. За безмежну мудрість. За те, що тримаєш нас, своїх дітей, у купі. І за те, що зуміла стати найкращою подружкою для моєї донечки. Уклін тобі, мамо, за безмежне щастя залишатися дитиною. Бути твоєю дитиною.
Добраніч. 

День Пам’яті і Примирення

День пам’яті і примирення. День скорботи. 

Для мене історія Другої світової - це історія мого діда, Темченка Михайла Павловича, знаного на селі на селі теслі (як казала бабуся, "плотника"), який у вересні 1943 пішов воювати і "пропав безвісті" при форсуванні Дніпра. Так і не довідався, що у січні 1944 у нього народився син Василь. Це історія моєї бабусі, Темченко Варвари Петрівни, яка відсиділа "за пелену колосків", яких назбирала вночі на уже зібраному полі, "аби діти не померли з голоду".
Це дитинство мого тата, коли змушений був їсти хліб з лободи.
Це історія мого діда, Лугового Федора Федоровича, який шістнадцятирічним пішов на фронт і дійшов до Німеччини.
Це скалічені людські долі. Це безмежні людські втрати. І сльози, і біль, і пам’ять...

Особисте

Нам - 18! З повноліттям НАС!

Трудолюб і ТРУДОЛЮБИ

Я - приїжджа. Із серії "понаїхали". І спочатку холодок з боку місцевих, звичайно ж, відчувала. Але прекрасно розуміла їхнє цілком природне бажання захистити своє. Зараз у Трудолюбі  пройшла більша частина мого життя. Люблю цей чудовий куточок з унікальною і красномовною назвою. Уже майже укорінилися. До якогось маленького ювілею рідної Трудолюбівської школи написала так:

                            Немало сіл у нас на Полтавщині

Красивих, мальовничих, визначних,

Та той, хто жив тут і живе донині

Вам скаже: Трудолюб – найкраще серед них.

Старі тополі тут гостей стрічають,

Мов варта, височіють край села.

Сільські ворота школа відчиняє.

Сюди я зовсім юною прийшла.

Дітей і школу серцем полюбила,

 Душею тут назавжди приросла.

Тут люди працьовиті і співучі,

В роботі руки, а душа – в піснях.

Тут мальовничі вулиці квітучі,

Будинки поховались у вишнях.

Дрімає чапля просто серед ставу,

Ставок між вулиць відшукав свій шлях.

Я з Трудольюбом справді поріднилась,

Люблю й пишаюсь краєм цим простим,

Бо тут – моя дитина народилась,

Бо тут тепер – мій дім. (6 липня 2008 р)

                                   (Веселка над Трудолюбом)