Зима - пора традиційних зустрічей випускників. Цьогорічна підготовка навіяла на мене ностальгічні спомини про колишніх учнів, з якими іноді віршували. Із задоволенням преречитую  і бережу їхні перші поетичні спроби.

*** Как прозрачная вуаль,
На ветках изморозь сверкает...
А мне так неизменно жаль,
Что это очень быстро тает.
          Влад Омеляненко, 2006

*** Весь небосвод прозрачно-голубой,
И горизонт отчетлив, ясен.
Скрипучий снег, как небо, голубой
И даже воробей в снегу - прекрасен.
Струящийся над крышей белый дым
На снег ложится инеем седым.
             Виталий Кот, 2008

***
Струится вдаль свободная река,
Спасаясь ото льда струящимся теченьем,
Ее так нежно обнимают берега,
Дремающие в снежном заточеньи.
 Любуясь этой дивной красотой,
Иду тихонько за своей мечтой.
         Влад Омеляненко, 2006

***
Грустят березы сонно за окном.
И елка одинокая стоит,
Укрыта инеем, как будто сном,
Она молчит, она тихонько спит...
          Валерия Шелюг, 6 класс

Сподіваюся, це і вам додасть ліричного настрою. Зимова пора закінчується.
Скоро і весну зустрічати...

Сніжкова перерва

Виявляється, відірвати дітей від телефонів і вивести на свіже повітря досить легко. Для цього достатньо ідеї, бажання для її втілення, хорошої погоди (хоча, як відомо, у природи немає поганої погоди) і 20 хвилин часу. Сніжинки, сніг, сніжки - рух, гра, задоволення. Так розпочався робочий тиждень у Трудолюбівській школі. Результат - хвилини щастя і для учнів, і для наставників, заряд бадьорості і хорошого насторою на цілий день.
Сніжкові, ігрові, повітряні, сонячні... перерви - ТАК ПРОСТО!

Нарешті - справжня зима. Морозець, сніжок, дітвора радіє можливості побігати на засніженому подвір'ї, погратися на забіленому стадіоні.





Розвішати годівнички, наповнити їх зерном, підгодувати птахів - допомогти тим, кому радісна пора дошкуляє не лише холодом, але й голодом. Діти охоче беруться за цю добру справу.




Турбуючись про "братів наших менших", граючись, діти весело вчаться людяності, шедрості, відповідальності. 

Свято наближається...

До ювілею В.Висоцьго ділюся сценарієм заходу. Можливо, комусь знадобиться для роботи. Для учнів, які допомагали його втілити на сцені Трудолюбівської школи - спогади. Сподіваюся - приємні.                                 

(На сцені — великий плакат із зображенням В.Висоцького. З обох боків екрана - 4 старшокласниці спиною до залу)

(на фоні відео “Песни Певца у микрофона ” юнак читає вірш)

Додусенко О: 

Я весь в свету, доступен всем глазам,
Я приступил к привычной процедуре,
Я к микрофону встал, как к образам,
Нет, нет, сегодня точно к амбразуре.
Имикрофону я не по натру,
Да, голос мой любому опостылет,Уверен, если где-то я совру,
Он ложь мою безжалостно усилит.
 Бьют лучи от рампы мне под ребра,
Лупят, светят фонари в лицо недобро
И слепят с боков прожектора,
И жара, жара, жара.

ТВ: Вперше про нього дізналися в середині 50 років минулого століття. Він був одночасно автором-піснярем, актором театру і кіно.

... Він був особистістю. Явищем. І факт цей доказів не потребує.

Он, бестия, потоньше острия,

Слух безотказен, слышит фальш до ноты.
Ему плевать, что не в ударе я,
Но пусть я честно выпеваю ноты.
Сегодня я особенно хриплю,
Но изменить тональность не рискую.
Ведь если я душою покривлю,
Он ни за что не выправит кривую.

 Бьют лучи от рампы мне под ребра,
Лупят, светят фонари в лицо недобро
И слепят с боков прожектора,
И жара, жара, жара.

ТВ:... Його пісні, голос увірвалися в слух, в душі сучасників, бо й співав він про сумну сучасність пристрасно, сміливо, незвично.

Прожорлив он и с жадностью птенца
Он изо рта выхватывает звуки.
Он в лоб мне влепит девять грамм свинца,
Рук не поднять, гитара вяжет руки.
Опять не будет этому конца.
Что есть мой микрофон? Кто мне ответит?
Теперь он как лампада у лица,
Но я не свят и микрофон не светит.
Бьют лучи от рампы мне под ребра,
Лупят, светят фонари в лицо недобро

И слепят с боков прожектора,
И жара, жара, жара.

ТВ :... Але був ще і високий сенс поведінки Висоцького – щось зрушити в чужій свідомості. В цьому полягав головний зміст всього, що він робив.

Мелодии мои попроще гамм,

Но лишь сбиваюсь с искреннего тона,
Мне сразу больно хлещет по щекам
Недвижимая тень от микрофона.
Я освещен, доступен всем глазам,
Чего мне ждать: затишья или бури?
Я к микрофону встал, как к образам,
Нет, нет, сегодня точно к амбразуре.

(На екрані — залишаєстья фото Висоцького перед мікрофоном)

ТВ : Через поезію він висловлював свої думки, декларував принципи, від яких і сам намагався ніколи не відступати.

(світловий промінь по черзі вихоплює старшокласниць, вони повертаються до глядачів, читають вірш “Я не люблю”)
Даша Н: 1. Я не люблю фатального исхода,
От жизни никогда не устаю.
Я не люблю любое время года,
Когда весёлых песен не пою.
Я не люблю холодного цинизма,
В восторженность не верю, и ещё -
Когда чужой мои читает письма,
Заглядывая мне через плечо.
Лєра Ш: 2. Я не люблю, когда - наполовину,
Или когда прервали разговор.
Я не люблю, когда стреляют в спину,
Я также против выстрелов в упор.
Я ненавижу сплетни в виде версий,
Червей сомненья, почестей иглу,
Или - когда все время против шерсти,
или когда железом по стеклу.
Саміра А: 3. Я не люблю уверенности сытой, -
Уж лучше пусть откажут тормоза.
Досадно мне, что слово “честь” забыто
И что в чести наветы за глаза.
Когда я вижу сломанные крылья -
Нет жалости во мне, и неспроста:
Я не люблю насилье и бессилье, -
Вот только жаль распятого Христа.
Світлана Р: 4. Я не люблю себя, когда я трушу,
Досадно мне, когда невинных бьют.
Я не люблю, когда мне лезут в душу,
Тем более - когда в неё плюют.
Я не люблю манежи и арены:
На них мильон меняют по рублю.
Пусть впереди большие перемены -
Я это никогда не полюблю! (Саша, дівчата виходять, ведучі і пари - піднімаються)

ТВ : ...Є стародавнє слово - бард. У древніх племен галлів і кельтів так називали співаків і поетів. Вони зберігали ритуали своїх народів. Вони користувалися довірою народу. Їх творчість відрізнявся оригінальністю, неповторністю і самобутністю. Вони зберігали традиції свого народу, народ їм довіряв і шанував їх.

Так і творчість Висоцького народ знав і любив, хоч її замовчували, про нього намагалися не згадувати в пресі. Його концерти зривали, йому влаштовували скандали, заарештовували «помилково», не видавали закордонних віз, довго не пускали навіть до дружини, яка жила в Парижі. Але “самвидатні” і навіть рукописні збірки його віршів розліталися країною.

Настя Зуй:

   Гололед на земле, гололед -

Целый год напролет гололед.

Будто нет ни весны, ни лета -

В саван белый одета планета -

Люди, падая, бьются об лед.

    Гололед на Земле, гололед -

Целый год напролет гололед.

Гололед, гололед, гололед -

Целый год напролет, целый год.

Даже если всю Землю - в облет,

Не касаясь планеты ногами, -

Не один, так другой упадет

На поверхность, а там - гололед! -

И затопчут его сапогами.

 Гололед на Земле, гололед -

Целый год напролет гололед.

Гололед, гололед, гололед -

Целый год напролет, целый год.

Только - лед, словно зеркало, лед,

Но на детский каток не похоже, -

Может - зверь не упавши пройдет...

Гололед! - и двуногий встает

На четыре конечности тоже.

Гололед на Земле, гололед -

Целый год напролет гололед.

Гололед, гололед, гололед -

Целый год напролет, целый год.       
1966, ред. 1971

Юля: Володимир Висоцький народився 25 січня 1938 року. 

Його батько, Семен Володимирович 

Висоцький, родом з Києва, військовий, ветеран Другої світової війни, полковник. Мати,

Ніна Максимівна, перекладач з німецької мови. 

  Раннє дитинство Висоцький провів у Московській комунальній квартирі.

Після відкриття Східного фронту Другої світової війни Володимир з матір'ю евакуювався в 

Оренбурзьку область в Бузулук. А влітку 1943 вони повернулись до Мовскви.

Аня:   У Великому Каретному провулку у тісному колі друзів звучать його перші пісні.

Висоцький не відразу визначив, що хоче бути актором. Після закінчення школи він вступив до московського інженерно-будівельного інституту, але через півроку покинув. “Це не моє. Не хочу займати місце, яке комусь потрібніше. Спробую вступити до театрального”.

Віка: І все життя він пройде саме так - прямо, не вміючи кривити душею і підлаштовуватися під вигоди часу і бажання інших

Подымайте руки, в урны суйте

Бюллетени, даже не читав, -

Помереть от скуки! Голосуйте,

Только, чур, меня не приплюсуйте:

Я не разделяю ваш Устав!         
                                      1966

Даша Ч: Але знайомий сучасникам і нащадкам Висоцький не тільки з пісень, але і за зіграними ролями. В Театр драми і комедії на Таганці Володимир прийшов працювати у квітні 1964р Театр був його покликанням, а Висоцький - неповторним актором. Він абсолютно володів залом, був господарем сцени, мав дивовижної сили енергію, яка, мов промінь прожектора, била в зал.

Юля: Він був одноково переконливим і в ролі драгунського офіцера, Яна Гуса чи Галілея, Хлопуші, Свидригайова, Лопахіна... І заповітна вершина творчості — Гамлет! Гамлет - тема всієї творчості Висоцького. Гамлет - це, перш за все талант. Людина, якій дано бачити більше, ніж іншим. А кому багато дано, з того багато і спитається. Це прекрасно розумів Гамлет Висоцького; він розумів, що неможливо грати в хованки з часом. (Відео “Мой Гамлет” на слова Пастернака)

ТВ: А ще в житті і в поезії Володимира Висоцького була любов...

(На сцені три пари, які по черзі “оживають” і читають “Балладу о любви” на фоні мелодії Діани Гурдской)
Дівчина: (ДАША) 1. Когда вода всемирного потопа
Вернулась вновь в границы берегов,
Из пены уходящего потока
На берег тихо выбралась любовь
И растворилась в воздухе до срока,
А срока было сорок сороков.
И чудаки - еще такие есть -
Вдыхают полной грудью эту смесь.
И ни наград не ждут, ни наказанья,
И, думая, что дышат просто так,
Они внезапно попадают в такт
Такого же неровного дыханья...
ЮНАК (Стас): Я поля влюбленным постелю,
Пусть поют во сне и наяву!
Я дышу - и значит, я люблю!
Я люблю - и, значит, я живу!
2. Дівчина (Світлана): И много будет странствий и скитаний,
Страна Любви - великая страна!
И с рыцарей своих для испытаний
Все строже станет спрашивать она.
Потребует разлук и расстояний,
Лишит покоя, отдыха и сна...
Но вспять безумцев не поворотить,
Они уже согласны заплатить.
Любой ценой - и жизнью бы рискнули,
Чтобы не дать порвать, чтоб сохранить
Волшебную невидимую нить,
Которую меж ними протянули...
ЮНАК (Руслан): Свежий ветер избранных пьянил,
С ног сбивал, из мертвых воскрешал,
Потому что, если не любил,
Значит, и не жил, и не дышал!
3. Дівчина (Настя Х): Но многих захлебнувшихся любовью,
Не докричишься, сколько не зови...
Им счет ведут молва и пустословье,
Но этот счет замешан на крови.
А мы поставим свечи в изголовье
Погибшим от невиданной любви...
И душам их дано бродить в цветах,
Их голосам дано сливаться в такт,
И вечностью дышать в одно дыханье,
И встретиться со вздохом на устах
На хрупких переправах и мостах,
На узких перекрестках мирозданья...
ЮНАК (Макс): Я поля влюбленным постелю,
Пусть поют во сне и наяву!
Я дышу - и значит, я люблю!
Я люблю - и, значит, я живу!

Юля: Марина Владі увійшла в його життя в 1967 році. Висоцький закохався в неї після перегляду кінофільму «Чаклунка». Він дивився фільм по декілька разів в день, мріяв про зустріч багато років. І ось, нарешті, вона відбулася.
«Краєчком ока я помічаю, що до нас прямує невисокий, погано одягнений молодий чоловік. Я мигцем дивлюся на нього, і тільки світло-сірі очі на мить привертають мою увагу. Я знаю, що це - ти», - так описує своє перше знайомство з Висоцьким Марина Владі. (Пари і Юля виходять. «Лірична» + відеокліп ЗІ ЗВУКОМ )

ТВ: Через кілька років вони одружилися. Марина була поруч із ним дванадцять років. 

І весь цей час вона намагалася уповільнити скажений ритм життя Висоцького.
Вони не були постійно разом: Володимир жив у Москві, Марина, французька актриса, в Парижі. Короткі зустрічі, телефонні переговори, недовгі поїздки за кордон - такою була їх подружнє життя. І тим не менше більше дванадцяти років Марина намагалася зберігати Висоцького. А він - зривався, немов у прірву. І кожен раз підніматися було все важче.
(Звучить пісня “Беда” - Саміра + відеокліп без звуку.... зупинить на хатинці )

Ельміра: Мне каждый вечер зажигают свечи,
И образ твой окуривает дым, -
И не хочу я знать, что время лечит,
Что все проходит вместе с ним.
Я больше не избавлюсь от покоя:
Ведь все, что было на душе на год вперед,
Не ведая, она взяла с собою -
Сначала в порт, а после - в самолет.
Мне каждый вечер зажигают свечи,
И образ твой окуривает дым, -
И не хочу я знать, что время лечит,
Что все проходит вместе с ним.
В душе моей - пустынная пустыня, -
Так что ж стоите над пустой моей душой!
Обрывки песен там и паутина, -
А остальное все она взяла с собой.
Теперь мне вечер зажигает свечи,
И образ твой окуривает дым, -
И не хочу я знать, что время лечит,
Что все проходит вместе с ним.
В душе моей - все цели без дороги, -
Поройтесь в ней - и вы найдете лишь
Две полуфразы, полудиалоги, -
А остальное - Франция, Париж...
И пусть мне вечер зажигает свечи,
И образ твой окуривает дым, -
Но не хочу я знать, что время лечит,
Что все проходит вместе с ним.

ТВ: Висоцький народився за три роки до початку ІІ світової, ніколи не брав участі у військових діях. Але тема війни звучить в його творчості так само щиро і по-справжньому, як і будь-яка інша.

(Зучить пісня “Аисты” ) Настя Онопрієнко читає “Песня о звездах”

Мне этот бой не забыть нипочем -

Смертью пропитан воздух, -

А с небосклона бесшумным дождем

Падали звезды.

Снова упала - и я загадал:

    Выйти живым из боя, -

    Так свою жизнь я поспешно связал

    С глупой звездою.

Я уж решил: миновала беда

И удалось отвертеться, -

С неба упала шальная звезда -

Прямо под сердце.

    Нам говорили: "Нужна высота!"

     И "Не жалеть патроны!"...

     Вон покатилась вторая звезда -

     Вам на погоны.

Звезд этих в небе - как рыбы в прудах, -

Хватит на всех с лихвою.

Если б не насмерть, ходил бы тогда

Тоже - Героем.

      Я бы Звезду эту сыну отдал,

      Просто - на память...

      В небе горит, пропадает звезда -

      Некуда падать.          
                                       1964

ТВ: Пісні, написані Висоцьким про війну, - це монологи справжніх людей. Людей з плоті і крові. Сильних, втомлених, мужніх, добрих. Таким людям можна довірити і власне життя, і Батьківщину. Такі не підведуть.
Сьогодні, слухаючи військові пісні, Висоцького, розумієш, що неважливо, про яку війну і про який конкретно бій йдеться: про Другу світову, про Афганську, про події в Чечні, в Грузії чи на сході України.

Цінності, відкриті і встановлені під шквальним вогнем противника, не змінюються від часу.

Боляче лише від того, що з кожним днем братські могии поповнюються, гинуть кращі, що на щедрій українській землі виростають нові солдацькі могили.

(Настя Зуй - “Он вчера не вернулся из боя” )

ТВ: Якщо театр для Висоцького був покликанням, то вірші були його пристрастю. В них зображено життя: реалістично чи лірично, з гумором чи з легким сумом... Вони викликали більше, ніж захоплення читичів. Вони викликали любов. Сьогодні вони звучать абсолютно по-новому

( Даша Назаренко виконує “Песня про белого слона”)

ТВ: «Висоцький ніколи не виконував свої пісні упівсили. Завжди, скрізь - на концерті, чи вдома, чи перед друзями, в наметі на льодовику, переповненому чи залу або одного - єдиного слухача - він співав і грав, викладаючись повністю, до кінця, до поту». (Звучить "Вершина" - Ваня Зуй + віеокіп без звуку) 

ТВ: Пісні Висоцького - друзі людей. В цих піснях є дивовижна добра сила, яка допомагає вистояти слабким і знайти упевненість розгубленим. На його пісні можна покластися, як на плече, бо є в них якась особлива людська надійність. Деякі з них із задоволенням виконувало не одне покоління випускників нашої школи.
Всі учасники піднімаються на сцену, виконують «Пісня про друга»

ТВ:
  Корабли постоят - и ложатся на курс, -

Но они возвращаются сквозь непогоды...

Не пройдет и полгода - и я появлюсь, -

Чтобы снова уйти на полгода.

Возвращаются все - кроме лучших друзей,

Кроме самых любимых и преданных женщин.

Возвращаются все - кроме тех, кто нужней, -

Я не верю судьбе, а себе - еще меньше.

Но мне хочется верить, что это не так,

Что сжигать корабли скоро выйдет из моды.

Я, конечно, вернусь - весь в друзьях и в делах -

Я, конечно, спою - не пройдет и полгода.

Я, конечно, вернусь - весь в друзьях и в мечтах, -

Я, конечно, спою - не пройдет и полгода.

Зі світлою вірою в те, що на цій землі ніщо
не зникає безслідно, що навіть ті, хто
пішов назавжди, повертаються до нас
сонячним променем, пташиним гомоном,
новорічною сніжинкою, щоб зігріти,
розрадити чи звеселити наші душі, ми
дякуємо вам за увагу і кажемо: До нових
зустрічей!