День напередодні Різдва

Відзначати Різдво у грудні - для нашої місцевості - новина. Але цього року 24 грудня стало чудовим святковим різдвяно-новорічним днем у нашій школі. Дотримуючись обмежень і зберігаючи необхідну дистанцію, школою витав дух свята, з неймовірною швидкістю передавався святковий настрій, фантастичним способом розповсюджувалася радість. У кожному куточку гамірливої школи чутно було наближення Нового року. 

З самого ранку зима порадувала свіженьким сніжком, по-святковому відбіливши все довкола. На вході до закладу всіх зустрічала не лише медсестра з термометром, але й ошатна ялинка, над золотаво-червоним вбранням якої почаклували самі учні, очікуючи особливих подій. Комусь нетерпілося зіграти в квест, інші готувалися до вечірки в американському стилі, хтось сподівався скуштувати святкових смаколиків. 

"Квестили" одразу три класи. Розгадували кросворди, прикрашали ялинку емоційно-смайликовими іграшками, щедрували і співали пісні про зиму, згадували прислів'я, танцювали і перепрваляли "сніжки через річку".  Різноманітні конкурси, вікторини, жарти - продовження свята у затишному колі однокласників. 

Дев'ятикласники напередодні свята "бігли" різдвяний марафон, виконуючи різноманітні завдання від Валентини Миколаївни: писали листа Миколаю, записували відеовітання для однокласників, брали інтерв'ю і довідалися, що кого найбільше дратує і радує, у вихідні за маминим рецептом приготували смаколик, зробили по кілька простих кроків по Цілях Сталого Розвитку... Багато навчилися, зрозуміли дещо важливе, стали трішечки кращими. А ще - до них приходив Таємний Санта і тут уже не обійшлося без приємних випадковостей і маленьких див :) 

А як приємно переглянути разом із шкільним товариством різдвяне кіно, розмістившись у актовій залі на зручних стільцях чи затишних пуфах, жувати свіжий попкорн і відчувати, як уся школа заповнюється цим теплим ароматом щойно приготованої повітряної кукурудзи...

А дискотека! 

А колективна вітальна листівка для батьків! 

А апельсини чи міні-мафіни -  гостинець від класного керівника! 

І пакунки від ТОВ "ЛАТАГРО" теж встигли якраз вчасно!..

Як мало і як багато треба для справжнього свята: ПРОСТО РАДІТИ і ПРОСТО дарувати радість! Дякую всім, хто сприяв, допомагав, творив святковий день у Трудолюбівській школі. 

Ящо чийсь сюрприз іще не дійшов до адресата - новорічні свята тільки розпочалися! До Різдва ще є час :)  І нехай у Новому році у кожного буде більше приємних емоцій і приводів для радості.

Просто робити добро

Волонтерська діяльність у нашій країні набирає все більше прихильників, все більше українців, готових за власним бажанням витратити свій час, зусилля, талант на благо суспільства чи заради допомоги конкретній людині. Упевнена в цьому, бо бачу приклади не лише у сюжетах новин, а і у житті нашого маленького шкільного осередку. 

Наслідуючи приклад Маттеї, нашої волонтерки з Америки, разом з учителями-наставниками школярі легко беруться за пензлик і фарбу, лопату чи граблі, щоб пофарбувати лавочку  чи вигребти сміття, посадити бузок або обкопати троянди... Щоб хоч маленьку діляночку довкола себе зробити кращою, щоб здобути нові навички і корисний досвід, щоб самим стати кращими. 

Гостинці воїнам на передову ми відправляємо не лише до свят. Знаходимо адреси тих, хто саме зараз на складних, небезпечних ділянках і не очікує сюрпризів чи вітань.

Діти приносять гостинці, натхненно малюють листівки, пишуть побажання без підказок чи настанов. І нам особливо щемливо-приємно одержувати зворотній зв'язок з фронту. Несподіваний телефонний дзвінок, незнайомий чоловічий голос, короткі і швидкі, але такі щирі фрази: "Посилку одержали. Дякую за гостинці. Передайте дітям вітання". Або повідомлення у мережах, де воїни діляться світлинами, пишуть слова вдячності. 

На фото - дорослі чоловіки чи зовсім юні, вчорашні хлопчаки-школярі - справжні захисники країни, які гідно роблять свою справу. Ті, кому ми щиро дякуємо, хочемо бути ближчими до них.
 

Дев'ятикласники нашої школи разом з Валентиною Миколаївною започаткували акцію "Дзвінок воїну". Учні телефонують незнайомим солдатам, розповідають про себе, запитують, слухають відповіді. Так стає міцнішою ниточка зв'язку між бійцями і країною, яку вони боронять від окупантів.

І найважливіше для кожного волонтера  - робити все просто, за прокликом щирого серця. 

Зерна пам'яті

У четверту суботу листопада о 16.00 ми долучаємося до загальнонаціональної акції «Запали Свічку Пам’яті»: за християнською традицією, запалюємо свічку за упокій мільйонів померлих українців, що стали жертвами Голодоморів. Наприкінці осені ми нагадуємо собі і дітям, якими голодними і холодними були зимові ночі 1932-1933 років. Свічки у вікнах наших будинків пророщують зернята нашої національної пам’яті.
У класах учні Трудолюбіської шокли разом з наставниками поговорили про голод і Голодомор, про злочин і злочинців, про хліб, зерно,  про свічку, вогонь і про пам'ять. 

Восьмикласники разом з Карбан А.В. створили символічну карту пам'яті. Колосками та зернятками відмітили ті області України, які у Голодомор постраждали найбільше.

 

У суботу школярі з родинами поставили свічечку на підвіконні у своєму будинку, запалили вогник пам'яті у своїх серцях.

Світлинами поділилися з класними керівинками.

"Зберігаючи пам'ять про жертв Голодомору, ми, насправді, записуємо своє ім'я в Книгу життя" (Святослав Шевчук, глава Української греко-католицької церкви)

Минулого тижня учні Трудолюбівської школи провели дослідження «Що ми знаємо про булінг?» 

                                                                          Під час пошукової роботи кожна дослідницька група звернула увагу на найважливіші для себе аспекти цього складного питання та поділилася висновками одне з одним. 

Від простого розуміння явища до порад для батьків і вчителів, як не стати жертвою і як допомогти булеру. Про наслідки, відповідальність і суху статистику. 

Зробили важливий висновок: булінг – ганебне явище, яке не можна допускати до шкільної родини

Від дитячих мрій - до школи майбутнього

Трудолюбівська школа – ювілярка. Протягом року буду нагадувати про це, створюючи тим самим яскравий портрет нашого закладу. 

За час свого існування вона постійно змінювалася і зараз дуже відрізняється від тієї, якою була на самому початку. Це втілені деякі мрії її творців про школу майбутнього. Маю на увазі не лише троянди на клумбах і дерева на подвір’ї. Це, звичайно ж, спортивний та ігровий майданчики і місця для проведення уроків на свіжому повітрі.

Змінилося внутрішнє наповнення закладу. Кожне класне приміщення все чіткіше вимальовує особливі неповторні кольорові риси власного образу і стилю, з часом у нього навіть ім’я з’являється (сото-дім, кицьчин будиночок, яскрава геометрія). Стіни повсюди прикрашають дитячі роботи і корисні підказки з  навчальних предметів. Вчителі використовують нові навчальні технології, вправи, щоб учням і ученицям було цікаво вчитися, щоб почувалися вони тут безпечно і затишно.

Але в яких би умовах не знаходилися діти, вони не перестають мріяти, і про школу майбутнього в тому числі. Сила мрій в тому, що вони з часом змінюють дійсність.

У перший шкільний день трудолюбівські учні разом мріяли про школу майбутнього.               

 

Уявляли велодоріжки, пуфи і альтанки для відпочинку, скалодром, мотузковий парк і шкільну кав’ярню, шкільну оранжерею і обсерваторію, акваріуми і басейн. Дитячі фантазії навіть космосу сягнули! Можливо, якісь із них коли-небудь знайдуть своє втілення у кресленнях на папері, у склі, в металі чи в дереві створених їхніми руками споруд.

Аня Карбан, навчаючись у Трудолюбівській школі, теж, напевно, мріяла щось змінити, вдосконалити, додати. Нині вона, за першою освітою – художниця, навчається в аспірантурі Київського національного університету будівництва і архітектури, готує до захисту наукову роботу про шкільні комплекси на території зі складним рельєфом. Паралельно працює в архітектурній фірмі «Ліцензіарх», проєктує школи, церкви, багатоповерхівки.

ЇЇ проєкт шкільного комплексу побачили восьмикласники, коли першого вересня мріяли про школу майбутнього. Дякую Анні Анатоліївні, талановитій архітекторці, що показала нинішнім учням, як можна сміливо мріяти, і як потрібно працювати над втіленням своєї мрії.

Хочеться, щоб усі добрі мрії наших учнів збувалися. 

Нарешті знову ми прийшли до школи!

Цього року 1 вересня вся Україна чекала з особливим нетерпінням, хвилюванням, з легкою тривогою. Яким буде свято знань в умовах карантинних обмежень? Як дотриматися соціальної дистанції? Чи зможе школа прийняти дітлахів? Запитань було більше, ніж відповідей. 

Для Трудолюбівської школи новий навчальний рік, що розпочався, - ювілейний. Тому нам надважливо було в особливих умовах зберегти традиції святкування, які створювалися 30 років поспіль. І нам це вдалося! Одинадцятикласники разом з Марією Валентинівною прикрасили поріг у приємних і символічних кольорах: біла чистота юності і ніжна зелень надії і дитячих сподівань.

Як і 30 років тому випускники привели до шкільного порогу першокласників. Як і 30 років тому першачки захоплено дивилися на випускників і мріяли стати такими ж красивими і дорослими. Як і 30 років тому випускники пригостили малечу кашею однокашників :) 
Особливо теплою була промова Віктора Миколайовича, як і вітання першого директора Трудолюбівської школи Крупенича Ю.П. у день відркиття школи. 

Нам, звісно, хотілося запросити Головка М.М.і подякувати за чудову будівлю, згадати вчителів, які створювали стиль і обличчя школи, приділити більше уваги випускникам, які наповнювали нову споруду, життям. Постараюся надолужити це протягом року. 

А поки що нинішні колярі у затінку каштанів, берізок, ялин мріяли про школу майбутнього. Нехай їхні мрії здійснюються :) 

Минуло літо.

Літо обмежень, дистанції і, як ніколи, близького спілкування та задушевних розмов. Переоцінки цінностей, людей і особистого перезавантаження. Літо обману, зрад і цінних уроків, таких, що і дітям у спадок.

Літо буйних квітів, спеки і суховіїв, але, попри все, - щедрого урожаю. 

Літо ізоляції, подорожей і зустрічей. Літо безсоння, спогадів і роздумів, втрат і важливих здобутків.   

Літо минуло.

Час подбати про осінь J 

Останній дзвоник

(ДИСТАНЦІЙНО)        

Багато дивного, незвичного, нового приніс 2019-2020 навчальний рік до Трудолюбівського ЗЗСО І-ІІІ ст. І ось зараз він стоїть на порозі зігрітої весняним сонцем, скупаної щедрим травневим дощем, незвично порожньої школи.

 Навчальний рік завершився тихо і трохи сумно. Нехай наше літо буде веселішим і дзвінкішим, яскравим і безпечним :) 

Запрошую на відеоваріант дистанційного завершення навчального року. 

           Дякую колегам, учням і батькам за зібрані світлини; Валерії Шелюг - за монтаж відео. 

                    

Історія на одну літеру

Цього року EdCamp у Трудолюбі спонукав написати історію "на одну літеру". Вперше спробувала написати розповідь, а не просто "речення для зразка". Ото що вийшло :) 

*** Відважна ворона воліла волю відчути. Взяла велику валізу, вдихнувши вітер, вилетіла вивчати Всесвіт.

Випадково влетіла в вир великих відкриттів від відповідального вчительства.

Вражена відвертими висловлюваннями, впевненими впровадженнями, вирішила використати випадок  -  втиснулася в вихор вчительських випробувань. Вони вабили вибухами величі, відтінками вражень, впевненості, великої волі вчити, вчитися віртуозно викладати.

Ватага вчителів відчула  воронячий  вогонь видатних вчинків, відкрила варіанти взаємного вирішення важливих викликів. Відмовившись від відпочинку, вони вдосконалювали вміння, визначали вектори викладання, впроваджували видатні відкриття  власного вчителювання.

Вагон вражень від велелюдної вчительської водоверті вселяв вороні віру власної важливості. 

 

(Надихнули герої мультфільму "Куди літають білі ворони в освіті?")

У Трудолюбі знову був EdCamp

Регіональна (не)конференція міні-EdCamp Trudoljub, яку колектив нашої школи проводив втретє - наймасштабніша освітня подія навчального року не лише для нашого закладу.
Активні, яскраві, кращі агенти змін зібралися у Трудолюбі, щоб зустріти давніх знайомих і знайти нових однодумціів, обговорити важливі проблеми і відповісти на актуальні питання, використати чиїсь чи народити власні ідеї.
Учасники і учасниці змогли побачити прості кроки, освітлені фінськими іскрами на шляху до школи здорового глузду.
 Координатори постаралися всебічно розкрити тему, задіявши учителів-практиків, студентів Полтавського педагогічного університету та Кременчучького педагогічного коледжу.
Учасники (не)конференції змогли побачити фрагменти співучителювання на уроках музики, української мови у 2 класі, англійської - у п'ятому, фізкультури, мистецтва, психології, а головне - щасливих учнів та задоволених вчителів.
Охочі разом з експертами та експертками  обговорювали "стратегії розвитку закладу освіти", "(не)ідеальний урок", розглянули "інструменти розбудови доброчесного освітнього середовища", побачити в дії "фінські іскри" та наш 1 клас НУШ як "модель фінської освіти".
Найенергійніші розучили скандинавську польку та правила скандинавської ходи.  Невгамовні шукали та рахували мумі-тролів, що поховалися по всій території школи. Хтось писав розповідь "на одну літеру" чи куштував хлібний крученик, прислухався до себе у "кімнаті тиші", говорив про серйозність гри або ж  зігрівався чаєм, глінтвейном чи кавою. Всі мали змогу зробити свій едкемпівський день за власним настроєм, бажанням і баченням.
Для шкільного колективу EdCamp - чергова можливість мобілізуватися, об'єднатися навколо спільної справи, виявити приховані ресурси і досягти надзвичайного результату. Особливий привід для гордості - логотип і фірмовий одяг школи, який розробила професійна дизайнерка, випускниця Трудолюбівської школи Марина Гердій.
Я ж цього разу була в дивному і незвичному для себе становищі: перебувати "в середині" процесу і, в той же час, спостерігати за всім з боку. Тому з особливим задоволенням смакувала EdCamp не лише в день проведення, коли можеш поринути в круговерть зустрічей, розмов, обіймів, нових вражень і нового досвіду. З такою ж насолодою відчуваю післясмак події: щиро дякую за довіру, співпрацю колегам та колежанкам і з особливою увагою перечитую враження, передивляюся світлини, аналізую прочитане і побачене. У стані щасливої невагомості усвідомлюю, наскільки люблю свою школу, як пишаюся колективом і тішуся з того, що є частинкою того, що називається міні-EdCamp Trudoljub.

Дерево мрій

Щоб мрія втілилася у життя, її потрібно визначити, сформулювати. Помріяти і зрозуміти, куди потрібно рухатися, де живе твоє натхення. І мріяти! Сміливо, без обмежень, мрією потрібно жити.
Такі зусилля почує Всесвіт, чи той, від кого залежить, чиї мрії мають здійснитися.
Важливо розуміти, що мрії - це не про сьогодні, вони потребують часу і зусиль, але і пробуджують емоції, запалюють вогонь творчості, спонукають до дії.
У мріях - надзвичайна сила, вони - наша дорога до щастя.
Тому і виникла ідея створити у школі Дерево бажань. Кожен, дорослий чи дитина, може записати свою мрію, закріпити її шишкою та каштаном і залишити на дереві. Жити з нею, трудитися і творити для її здійснення.
Через рік повернутися до дерева, довідатися, що з написаного збулося і влаштувати мотиваційне свято здійсненої мрії.

Гра - це серйозно

Одне із найяскравіших вражень В.Федоряки із фінських едмандрів - щасливі, задоволені діти, які радо ходять  до школи, бо навчаються у формі гри, мають місця для "збавляння темпу". І собі загорілася ідеєю облаштувати такі куточки у Трудолюбівській школі.

Один з них - кімнта для ігор. Ремонт, пуфи, ігри, література, квіти - усе тут справа рук і серця невгамовної Валентини Миколаївни.
У будь-який вільний час тут збираються діти. Розв'язують головоломки чи задачки з математики, грають у настільні ігри, шахи чи в слова. Будують складні стратегії чи шукають відповіді на життєві питання.
Тут вони пізнають життя, соціалізуються, розвиваються і відпочивають. Тут загорається їхній "вогник любові і допитливості до знань".
Гра - це дуже важливо.
Із задоволенням і радістю заходять сюди колеги, якщо хочуть знайти затишок, втіху чи трохи "збавити темп".

Кабінет директора

У цій кімнаті малювався портрет майбутньої школи.
Тут встановлюються цілі і визначється вектор її руху. Звідси набирає вона прискрення. У цих стінах пишеться її історія, а за вінами можна побачити її майбунє.
Свого часу у цьому кабінеті хазяйнували: Ю.П. Крупенич, Ф. І. Шевченко, А.Є. Карбан, Н.І.Ющенко. Кожен з них додав свого кольору на мапу шкільного життя.
З 2014 року кермо школи у впевнених руках В.М. Кульченка. Разом з ним школа оновлюється, розвивається, прокладає нові маршрути. Детальніше знайомство з нинішнім директором школи може відбутися саме тут, на його робочому місці, або у його блозі http://kulchenko-viktor.blogspot.com/p/blog-page_25.html

Наперекір вітрам проблем, хвилями успіхів і невдач Трудолюбівська школа тримає курс на майбутнє до школи нашої мрії.
Школи Щастя.  

Школа у дванадцяти плакатах

Випускники - найбільша втіха школи.
Не перестаємо дякувати тим учням, які і за шкільним порогом вболівають за школу, знають її потреби, надають посильну допомогу.
Надзвичайний проект виконала випускниця 2004 року Марина Гердій (Федоряка). Вона представила життя, діяльність і цінності школи у плакатах.
Цього року - нова серія, яка ілюструє тему емоцій, проблему булінгу і не тільки...
Кожен плакат - окрема маленька історя з глибоким змістом та щасливими дитячими обличчями.
Їх приємно переглядати.
Вони сповнюють школу особливим творчим настроєм.

Дерево проектів

Все більше у практичну діяльність учителів нашої школи входить робота над різноманітними пректами: "Мандруючи Україною", (Г.В. Онопрієнко), "Вода - основа життя" (Н.М. Шестакова); " Я - родина - Україна" (Л.М. Красюк); "Європа стає ближчою", "Автомобілі" (В.М. Федоряка); "Стоп
- булінг", "Ми - за мир" (М.В. Таран), ЕкоЛаб (Mattea Pezza)...
Усі вони, крім освітнього навантаження, відкривають широкі виховні можливості для формуванн навичок спілкування та співпраці, власного дослідження, творчого підходу до виконання поставленого завдання. Сприяють виробленню різноманітних практичних умінь. Готують дітей до життя.
Дерево проектів демонструє роботу вчителя, участь дитини, різноманітну насиченість шкільного життя.

Юність нашої школи

Гордість кожного вчителя - його учні.
Найбільше тішимося, коли випускники

приходять до школи, бо прагнуть зануритися в її атмосферу, хочуть згадати роки шкільного навчання, відчувають потребу поговорити з учителем.
Незмінна шкільна традиція - у першу суботу лютого двері школи відчинені для всіх її колишніх учнів.
Попри ожеледь чи заметілі, дощ чи епідемію, маленька шкільна актова зала ніколи не була порожньою.
Побачити фото шкільних випусків можна відразу, переступивши поріг школи. Місце для світлин приготували випускники 2010 року. Бути в ряду шкільної юності дуже почесно.
А ще радісно відшукати серед однокласників себе. 😀
До ювілейного 2020 року дошку прикрашатимуть світлини 33 класів

Айн Ренд "Джерело"

Зрозуміти свій талант, знайди його і слідувати за ним, не зраджуючи власних цінностей, усвідомлюючи, що на будь-якому шляху можуть бути не лише знахідки, але й втрати...

"Здоровий глузд - о, я знаю, це те, що насправді ніхто не хоче мати на своєму боці, - коли проти вас просто невиразна, дебела і сліпа інерція  "

"З аргументами можна боротися агрументами, але як можна боротися з нісенітницями?... Нісенітниці посідають чільне місце у нашому житті. Ти приречена, коли нісенітниці стають твоїм ворогом. "

"Кітінг почувався голим... Люди були його захистом від людей... Інші люди давали Кітінгу почуття власної цінності - Рорк не давав нічого..."

" Місіс Санборн очолювала чимало благодійних організацій, і це призвичаїло її до такого владолюбства, яке не могло б розвинути жодне інше заняття" (оце так :) ) 

" Це таємниця, Гварде. Рідкісна таємниця. Я віддаю її тобі задурно разом із побажанням: завжди будь тим, ким хочуть тебе бачити люди, і вони належатимуть тобі, коли ти цього захочеш. Я віддаю її тобі задарма, бо ти ніколи нею не скористаєшся" 

"Іноді Рорк помиляється, обираючи підлеглих, але рідко; ті, хто затримувалися більше місяця, ставали його друзями на все життя. Вони не називали себе друзями, вони не вихваляли його перед сторонніми, вони взагалі про це не говорили" 

#школа без дзвінків QR-код 9

Незвичні, цікаві, різноманітні, виготовлені власноруч годинники прикрашають стіни школи. Скрізь. У коридорах, класах, кабінетах. Це дасть можливість спробувати ще одни фінський досвід: працювати без дзвінків між уроками.
Один дзвінок на початку занять, один - після обідньої перерви і останній, який сповіщає про завершення робочого дня.
Так дитина вчиться відповідальності, контролювати час і сама свідомо іде на урок.
Годинник біля кабінету фізики - один із перших на шляху до цієї мети.