Мої розробки

Сценарії

Мітинг пам’яті з нагоди відкриття меморіальної дошки Петра Федоряки 

(опубліковано: вересень 2017)

(Біля мікрофонів дев'ятикласниці)

Настя О. 1. Сьогодні знову копаємо землю
Цю ненависну донецьку землю
Цю черству закам’янілу землю
Тулимося до неї
Ховаємося в ній
Ще живі.

Світлана Р. 2. Ми ховаємося за землю
Сидимо в ній тихо
Наче малі діти за маминою спиною
Ми чуємо як б’ється її серце
Як вона втомлено дихає
Нам тепло й затишно
Ще живі.

Ельміра 3. Завтра ми вже будемо мертві
Може багато з нас
Може всі.

Даша Н 4. Не забирайте нас із землі
Не відривайте нас від матері
Не збирайте на полі бою наші рештки
Не намагайтеся наново скласти нас докупи
І – благаємо вас – ніяких хрестів
Пам’ятних знаків чи меморіальних плит.
Нам це не треба
Адже це не для нас – для себе
Ви ставите нам величні пам’ятники.
Не треба ніде карбувати наших імен.
Просто пам’ятайте:
На цьому полі
У цій землі
Лежать українські солдати
І – все.

Саміра 5. Не віддавайте нас батькам
Не хочемо щоб батьки бачили нас такими
Нехай батьки запам’ятають нас малими дітьми
Неслухняними хлопчиками
З рогатками з синцями на колінах
З двійками у щоденнику
З повною пазухою яблук з сусідського саду
Нехай батьки сподіваються що ми колись повернемося
Що ми десь є.

Настя Харченко 6. Не віддавайте нас дружинам
Нехай кохані запам’ятають нас красенями
Такими які подобалися багатьом дівчатам
А дісталися їм.
Нехай вони запам’ятають наші гарячі губи
Наш гарячий подих
Наші палкі обійми
Нехай вони не торкаються нашого холодного чола
Наших холодних вуст.

Настя О. 7. Не віддавайте нас дітям
Нехай діти запам’ятають наші теплі очі
Наші теплі посмішки
Наші теплі руки
Нехай діти не торкаються тремтячими губами
Наших холодних рук.

Світлана 8. Ось в цих окопах
Які сьогодні для нас тимчасове житло
А завтра стануть нашими могилами
Поховайте нас.

Ельміра 9. Не потрібно прощальних промов
В тиші яка настає після бою
Це завше виглядає недоречно
Це наче штурхати загиблого воїна
І просити щоб той встав.
Не треба панахид
Ми й так знаємо де тепер буде наше місце
Просто накрийте нас землею
І – йдіть.

Даша Н. 10. Було б добре як би на тому місці було поле
Колосилося жито
Щоб жайвір у небі
І – небо
Багато неба –
Ви можете собі уявити якій хліб родитиме поле
Де лежать бійці?!

(В пам'ять про нас їжте хліб з поля
Де ми полягли.)

Саміра 11. Було б добре якби на тому місці були луки
І багато-багато квітів
І бджола над кожною квіткою
Щоб надвечір приходили закохані
Плели вінки
Кохалися до ранку
А вдень щоб приходили молоді батьки
З малими дітьми.
(Не перешкоджайте дітям приходити до нас.)

Настя Харченко 12. Але це буде завтра.
А сьогодні ми ще копаємо землю
Цю дорогу українську землю
Цю солодку ласкаву землю
Пишемо гуртом саперними лопатками
На її тілі
Останній вірш української літератури.
Ще живі.

Ведуча: Ми будемо виконувати заповіти наших героїв. Будемо пам’ятати їх живими. Будемо засівати поля і вирощувати квіти, виховувати дітей і продовжувати розпочаті ними справи, берегти мир на землі, яку вони так любили.

Будемо збиратися і згадувати про них. Найменше, чим нація може віддячити своїм героям — це зробити так, щоб їхні світлі імена не пішли у забуття, а слугували прикладом для прийдешніх поколінь. Це потрібно, в першу чергу, нам, живим.

Сьогодні ми зібралися тут не випадково. Сьогодні минає рік, як старший лейтенант Федоряка Петро Вікторович під час мобілізації на підставі наказу військового комісара Миргородського військового комісаріату був призваний на військову службу до Збройних Сил України. Він був призначений командиром зенітно-артилерійського взводу парашутно-десантного батальйону. Виконуючи свій військовий обов'язок, вірний присязі, загинув у бою під Шахтарськом.

Сьогодні ми зібралися тут для вшанування і увіковічнення пам'яті нашого земляка, вчителя, майстра, воїна, Петра Вікторовича Федоряки.

Ми всі в боргу перед загиблими Героями і встановлення меморіалів — данина пам’яті тим, кого вже не повернути.

Мітинг з нагоди відкриття меморіальної дошки Пам’яті Федоряки Петра Вікторовича оголошується відкритим

Звучить Гімн

Ведуча: Постать Петра Вікторовича Федоряки, справжнього патріота, здатного прославляти Батьківщину творчою працею та збройно стати на її захист є прикладом для молодого покоління і може слугувати взірцем для наслідування не лише молоді. Тому, учениця 9 класу Шелюг Валерія разом з науковим керівником Карбан Альоною Василівною дослідили життєвий шлях багатогранної особистості земляка. Деякі фотоматеріали з їхньої роботи представлені на дошці.

Розповідь Лєри: (Фоном — звук наковальні, де розповідь про кузню)

Для мене ковальство - не просто ремесло. Я з дитинства чула його дзвінку мелодію, відчувала особливий аромат кузні, бачила чарівну казку перетворення шматка металу на гілку чи пелюстку квітки, на ліхтар чи решітку для каміна. Бо зростала я поряд з кузнею, де працювали сильні і добрі чоловіки: Петро Вікторович, мій тато Влад, Роман Марюта, Турмієнко Віталій.

З часом, серед їхніх виробів все частіше з'являлися клинки, які перетворювалися на досконалої форми ножі, дивно вигнуті кукрі та мачете… І, нарешті, одного разу – справжня козацька шабля з вишуканим візерунком і оздобленим руків’ям.

Петро Вікторович обіцяв розкрити секрети виготовлення шаблі, а я - дослідити її історію. Але війна забрала вчителя. І тому ми вивчити історію його життя, дослідити секрети його майстерності і успіху, донести до людей його життєвий приклад.

Народився Петро Вікторович на Сумщині. Був кращим учнем у школі, активним студентом-математиком Харківського державного університету.

По закінченні - викладав інформатику і математику у Кегичівському училищі, Шахворостівській та Трудолюбівській школах Миргородського району. Завдяки йому у Трудолюбі з’явився перший в районі комп'ютерний клас, який Петро Вікторович постійно поновлював.

Він вчив дітей програмувати, читав лекції для вчителів інформатики.

Петро Вікторович був талановитим і у своїх захопленнях, часто його пристрасті ставали захопленнями його учнів чи друзів. Його любов до літніх Карпат поглибилася захопленням гірськими лижами. Мій перший підйом і спуск у Карпатах був разом із Петром Вікторовичем. Дуже любив готувати. Одного разу навіть був героєм телешоу “Життя на смак”, де ділився секретами свого плову.

Петро Вікторович згадував, що від діда, майстра по дереву, йому у спадок залишились різці. Ними Петро Вікторович володів віртуозно і виготовив чимало красивих речей. Деякі з них ви можете побачити сьогодні. Але під час пожежі в кузні різці згоріли, залишилися тільки ковальський інвентар, як Божий знак: «Отже, бути мені ковалем».

Так найголовніше захоплення, доведене до досконалості, стало справою всього його життя.

З 2003 року вирішив працювати тільки в кузні. Говорив: «З учнів, однодумців, позитивістів я створив собі команду, якою пишаюся».

Їхні клинки знають і в Росії, Польщі, Канаді, Голландії, Ізраїлі, Латвії. А ліхтарі, решітки, ворота прикрашають будинки Миргорода і створюють його неповторне обличчя.

Я була свідком, як кузня Петра виставляла своє горно та наковальні на Сорочинському ярмарку, то біля них одразу збиралося чимало глядачів: побачити роботу майстрів, покувати разом з ним.

Саме тут, у наметі ярмаркової кузні зустрілися майстри, які пізніше втілили ідею Петра Вікторовича: об’єдналися у гільдію майстрів «Коло”.

Крім професійної діяльності, майстри гільдії підтримують обдаровану молодь: Уже 5 років поспіль вручають премію кращим фізикам Трудолюбівської та Андріяшівської шкіл.

Вироби з клеймом Петра-Майстра представлялися на різних виставках і фестивалях, їх я бачила під час екскурсійних поїздок у Франківську, Мамаєвій слободі, в Пирогово і Кам'янці- Подільському. На центральному фото у верхньому ряду — Петро Вікторович на фоні “Великоднього сонця” у Франківську - колективної роботи учасників ковальського свята.

Важливою частиною діяльності і життя останніх шести років Петра Вікторовича став заснований ним ковальський фестиваль у Трудолюбі. Найкращі майстри з України приїжджали сюди, щоб побачити майстер-класи від Петра Вікторовича, покувати разом з ним.

Наступним щаблем фестивалю «Трудолюб» став перший Український ковальський фестиваль ножових майстрів у Миргороді. Подарунок для міста від учасників фестивалю – колективна робота – сонячний годинник, який нині прикрашає центральну площу Миргорода (фото у правому нижньому куті)

Яскравими моментами обох фестивалів було відтворення старовинних обрядів. Раніше, якщо у селі не було церкви, то коваль мав право «Закувати шлюб». Петро Вікторович таким чином «вінчав» 5 пар молодят.

Ще один добрий звичай відновив Петро Вікторович у своїй кузні: відзначати ковальське свято Кузьми і Дем’яна у Трудолюбі. Перша шабля для посвяти у козачата була вручена мені на такому святі.

У інтерв'ю для журналу “Ковальська майстерня” Петро Вікторович зізнавався, що більше любить виготовляти речі, які мають історичні аналоги: шаблі, шашки, клинки непальського ножа кукрі... Ви можете побачити різноманітними і за формою, і за призначенням вироби Петра Вікторовича.

Тема зброї тісно пов'язана з темою захисту Вітчизни. Як тільки в країні була оголошена мобілізація, Петро Вікторович одразу зареєструвався у військкоматі, бо вважав, що молодь не повинна воювати. “Ця війна — наша — 50-літніх”

І серед бійців ділився досвідом, як вчитель, це комусь рятувало життя. І дбав про кожного, як батько: придбати взуття, організувати виробництво бронежилетів, а комусь просто подарувати свого складничка.

На світанку 31 липня: його БРДМ була розстріляна російським танком. Загинув Петро Федоряка, як справжній воїн, зі зброєю в руках.

(“Ти ще відкриєш очі” - фоном)

Ведуча: Відтепер щоранку на порозі школи поряд з Юрієм Павловичем Крупеничем, першим її директором, який по-батьківському любив дітей, високо цінував колектив, турбувався про школу, буде ще один розумний чоловік: Петро Вікторович Федоряка, який шанував школу і її традиції, дбав про її процвітання.

Тому, почесне право відкрити меморіальну дошку для увіковічнення пам'яті вчителя, майстра, воїна надається його кращим учням: у школі - Патенкові Владиславу, у кузні - Марюті Роману.

(Знімають покривало, Звучить мелодія)

Ведуча: Горить свіча у кожному у домі,

Тече сльоза гаряча не одна,

Бурлить Дніпро: “Невже на світі цьому

Така за волю платиться ціна?”

Ми запалимо свічки, схилимо голови у хвилині мовчання перед пам'яттю тих, кого вже немає серед нас.

(Діти виносять свічки , “Плине кача”. Хвилина мовчання Діти повертаються на свої місця )

Ведуча: Істинні християни нічого не роблять без благословіння Божого. І ми, роблячи добру справу у світлі Великодні дні, виконуючи свій обов'язок, звертаємося до священника отця Романа... (Освячення дошки)
Ведуча: У Андріяшівській школі Петра Федоряку знали і запам'ятали як найкращого, найталановитішого учня. Його племінниця, нині вчителька цієї школи, Віра Олійник привезла сумний привіт із Сумщини, як заповіт від славного земляка.
(“Яворина” - В. Олійник)
Ведуча: Петро Вікторович справді любив Україну, її мальовничі куточки, пишався її славною історією і героями-захисниками. Для шкільних козачат виготовив шаблю, яку передав тодішньому директорові школи, хорунжому українського козацтва Миргродського полку А.Є. Карбану. Нині голова райради Карбан А.Є. ділиться спогадами про справжнього патріота. (виступ)
Ведуча: На всіх патріотів замало медалей,
Але точно вистачить честі і шани.
З Указом Президента України знайомить  __________________________________
Ведуча: Справжнім патріотам, українцям, героям нової війни присвячує свою пісню гість із Сумщини Владислав Шолудько.
(“Українцям” - Шолудько Іван)

Ведуча: Народжений на Сумщині, Петро Вікторович серцем прикипів до Трудолюба, прагнув, щоб про село знали, в усіх інтерв'ю, підкреслював, що він саме із Трудолюба. Був небайдужим його громадянином, активним членом виконкому, дбав про процвітання свого села.

Сільський голова Марюта В.М. згадує про роки співпраці з Петром Вікторовичем.

Ведуча: Сам майстер, Петро Вікторович шанував і об'єднував людей, які мали в руках ремесло, або вчилися ремеслу. Спогадами про майстра поділиться член Гільдії майстів “Коло” Костянтин Клєцов.

Ведуча: Ім'я майстра Федоряки відоме далеко за межами Миргородщини. Зараз поціновувачі його виробів, діляться світлинами, виставляють їх на сайтах, згадують особисте спілкування з автором. Один із них зараз знаходиться в Донецьку, але сумує разом з нами, присвятив вірша Петру-ковалеві і передав нам саме для сьогоднішньої події.

(Вірш читає Аня Бакало)

Памяті Петра

Скуй мені ковалю

Скуй мені ковалю небо синє синє,
З чарівної сталі,щоби назавжди,
Щоб на тому небі сокіл ясний линув,
Захищав щоб землю рідну від біди

Скуй мені ковалю, золотеє поле,
Щоб зросли на ньому жита з небуття,
Щоб на тому полі вигравали коні,

Різнобарвні коні, дивні, мов життя

Скуй мені ковалю списа бойового,
З вікового дуба я зроблю древка

Зверху буде небо, знизу буде поле,
Разом буде прапор, прапор козака

Скуй мені ковалю небо синє синє,
Скуй мені ковалю золоті поля,
Разом буде прапор, а якщо загину,
Він мене накрие, мов свята земля! 

А якщо загину, навіть на чужині,

Він мене накрие, мов рідна земля!...

Ведуча: Герої! Герої! Герої!
Найкращі Вкраїни сини!
Цей світ лиш врятують герої,
Герої нової війни.

Ми мало знаємо про Петра Федоряку-воїна. Тому висловлюємо особливу вдячність людям, які були поряд з ним у найважчі ратні моменти життя нашого земляка. Побратим Петра Вікторовича  ____________________ знайшов можливість сьогодні завітати до Трудолюба.
Ведуча: Випускниця нашої школи Проскура Юля піснею висловлює сум за вчителем і жаль від втрати.
(“Над землею туман” Проскура Юля)

Ведуча: Впевнена, що всі, хто зібрався сьогодні тут — мають, що згадати і з чим звернутися до присутніх. Тому для всіх бажаючих у нас зараз увімкнено вільний мікрофон. Ви можете представитись і говорити... (Почати з В. Патенка)

Ведуча: Війна — всюдисуща.

Не пробуй сховатись!

Поглянь в свою душу —

там постріл гарматний

залишив кіптяву нестерпно-ядучу...

Це сон чи уява?

Ні, дійсність болюча,

Реальна, як сльози

Вдовиці над гробом,

Що втратила розум й опору для Роду.

Але віднайшла

силу духу незламну.

Бо замість “прощай!” -

Лиш “Героєві СЛАВА!”...

Понад 30 років щасливого подружнього життя і біль від непоправної втрати за плечима вдови. Прислухайтесь до слів сильної і мудрої жінки Валентини Миколаївни Федоряки.

(Виступ Валентини Миколаївни)Ведуча:

У мирних клопотах і повсякденних турботах ми не можемо забути про те, що в Україні ще продовжується війна, що гинуть її найкращі діти, з’являються нові імена героїв. Ми маємо їх знати, ми мусимо про них пам’ятати.

Вчителька з Полтави Валентина Борисенко, подруга Валентини Миколаївни та Петра Вікторовича ще з часів студентської юності, приїхала сьогодні до Трудолюба, щоб віддати шану пам'яті героєві, який поліг у бою за рідну землю. Вона трепетно береже спогади про роки навчання, складає пісенну славу своєму товаришеві і всім героям України. (“Солдат України” - В. Борисенко)

Ведуча: Як хочеться, щоб тихо ніч пройшла!

Як хочеться, щоб світлий день настав!

Щоб Україна в мирі зажила!

І щоб, ніхто нікого не вбивав!

Мітинг з нагоди відкриття меморіальної дошки пам’яті Федоряки Петра Вікторовича оголошується закритим.

Гімн.

День пам'яті та примирення
(опубліковано: травень 2017)

Урок-реквієм

МАКИ НАШОЇ ПАМ'ЯТІ

 Маки пам’яті 

1.  Неначе сполох, маку цвіт

В степу весною,

Що увінчав полин красою

Між плетива тернових віт.

2.  Звитяги древньої одсвіт –

Росинки крові в гущі бою.

Неначе сполох, маку цвіт

В степу весною.

3.  Щоб вівся солов’їний рід,

Діди закрили нас собою…

Ятриться пам’яттю святою

Про наш незламний родовід,

Неначе сполох, маку цвіт.

4.   Друга світова війна (1939–1945) стала найбільшим збройним конфліктом на планеті і одночасно найтяжчою трагедією в історії людства. У ній уперше і востаннє було застосовано ядерну зброю, здійснено найтяжчі військові злочини та злочини проти людяності. Унаслідок бойових дій, репресій проти військовополонених і цивільного населення, а також голоду, хвороб та виснаження загинуло від 70 до 80 млн осіб, дві третини з яких – цивільні.

5.   Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. З Україною воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя.

6.   Серед величезних втрат Українського народу в Другій світовій війні найтяжчими були демографічні. Війна й окупація призвели до різкого, катастрофічного зменшення кількості населення, значних деформацій у його національному, статевому, віковому та професійному складі. Сукупні демографічні втрати українців і громадян УРСР інших національностей упродовж 1939–1945 років наразі оцінюються від 8 до 10 млн. осіб.

(“Нашим героям” Виконує: Настя Зуй)

 Учитель: Сьогодні ми приколемо до своїх грудей квіточку маку, символ пам’яті жертв усіх військових та цивільних збройних конфліктів, як символ сонця, безкінечності буття й життєвої скороминущості, пишної краси, волі і гордості нескореного народу. Вшануємо пам’ять всіх загиблих наших далеких предків і воїнів сьогодення, що полягли на полі бою, боронячи Україну.

6 До тебе, людино, звертаюсь:

Залиш на хвилинку щоденні турботи

З собою побудь у глибокій скорботі,

Згадай чоловіка, товариша, брата,

Дружину, сестру чи посивілу матір.

7 Натягнуті нерви, мов тятива,

Пронизує пам’ять скорбота прощання…

І сумно згасає, і тяжко сплива.

Хвилина мовчання, хвилина мовчання

(Метроном, хвилина мовчання)

8. Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,

Пам’ятайте про тих, що не встали як впали.

9. Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,-

Такі чисті і чесні, як повітря прозоре.

10. Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,

Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.

11. Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки...

Є в місцях невідомих невідомі останки.

12 . Є в лісах, є у горах, і є під горою –

Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

13. Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні –

14. (Анастасія Приходько, кліп “Герої не вмирають”)

15. Учитель: Історична пам'ять— це сукупність знань та уявлень людей про спільне минуле.

Без історичної пам'яті неможливе відтворення історії суспільства. Вона є успадкуванням минулого досвіду. Одним із її виявів є спогади учасників історичних подій, їхні усні перекази, письмові свідчення, поетичні узагальнення...

16. Уманець М. Журавлі
Журавлі летять спокійним клином,
Розрізають синю височінь
І летять, курличуть безупинно
В далечінь, безкрайню далечінь.
Вийде мати одинока в поле;
В самотині піде по ріллі,
Уклоніться жінці сивочолій
Журавлі - солдати - журавлі
Повесні вона вас виглядає,
Як зоря з зоріє над селом,
І чекає, все ж таки чекає.
Може, син торкне її крилом.

(“Журавли” Виконують: Марія Ждан та Вероніка Веник)

17. Хай літають завжди журавлі,

Колоски видзвонюють налиті.

Ми за те, щоб мир був на землі

Для усіх людей на цілім світі!

18. Учитель: Але війна не обійшла нашу домівку нині... Підступний ворог плюндрує нашу землю, вбиває наших людей, порушує наш спокій, зазіхає на на нашу свободу.

19. Ой засвіти, місяченьку

Жодного місяця в небі нема.

Курява біситься.

Ось ми й збагнули, де справжня пітьма,

Жодного місяця.

Ось ми й взяли те, що понад усе

тишею мовлене.

Діжка на дворі, хтось зорі несе

відрами повними.

Це батьківщина мольфарів і жаб,

Добра провісниця

скаже: для того, щоб ти не заслаб, -

жодного місяця.

Бо не підвладні свобода і страх

вдиху і видиху.

Коло за колом по свіжих слідах.

Жодного виходу.

Бунту і спротиву прагне душа,

Кров'ю насититься.

Сніг закіптюжений, свіжа іржа,

жодного місяця.

Спільна провина, болотна купіль,

зраджена тричі.

Ось вам і рана, ось вам і сіль,

ось вам і віче.

Ніби всі добрі — світло в очах,

ніби все чисто.

Але стріляють по ворогах

біатлоністи.

Їхні жінки вигодовують змій,

моляться жерлам.

А Україна проходить крізь стрій,

бо ще не вмерла.

Чорному — чорне, спалахуй земля,

бистрими водами.

Вийде над вечір на гору маля -

сяє світлодіодами.

Шибеник скурить свою коноплю

мовчки за гратами...

Ангел затягне на шию петлю -

З нею літатиме. (Д. Лазуткін)

20. (“Запах війни”. Виконують: Влад Половий та Іван Зуй)

21. У скруті нині місто і село.

Біда, війна сьогодні в нашій хаті.

Ми мусимо всі сили об’єднати,

бо потопаючі, як казано було,

самі себе повинні рятувати.

22. Додолу Україну злі вітри

гнуть, наче ту шевченкову тополю.

Ой, незавидна в українців доля,

але тримайся міцно. Не впусти

колишню славу і прийдешню волю!

23. (Український танець)

24. Учитель: Вічна і невмируща пам’ять народу не дасть забути ні того, що було, ні того, що є. Гаряча кров наших полеглих земляків не згасне. Вона розіллється весняними водами, заколоситься пишними хлібами, задзвенить дитячим сміхом, злетить у небо голосною піснею, зацвіте у полі червоними маками. Маками нашої пам’яті.

(Відео маків; “Червоні маки” виконує вокальний ансамбль “Камертон”)

Свято останнього дзвоника

(Опубліковано: червень 2017)

“Кольоровий дзвінок кличе нас у дорогу”

(У центрі подвір'я викладений із кольорових пелюсток дзвоник.

Де зазвичай стрічка — закріплені гелеві синьо-жовті кульки. Шкільна мелодія змінюється фанфарами)

Ведучі: 1. У цю травневу світлу днину

Школа зібрала свою родину.

Гляньте навколо: як квітів багато.

Розпочинаємо шкільне прощальне свято.

2. Як швидко рік навчальний промайнув

Повірити так важко в це відразу

І ми сьогодні всі зібрались тут

Останній дзвоник святкувати разом.

3. Застигла школа в німому чеканні,

Бо зараз разом стануть на поріг

Ті учні, що зі школи вийдуть –

Не на одну – на тисячі доріг.

(Випускники шикуються на порозі так, щоб біля мікрофонів зупинився “Камертон”

Ведучі оголошують випускників, які виходять по-черзі).

1.1 Онопрієнко Галина Вікторівна, перша вчителька випускників 2017 року, виводить їх на останню шкільну лінійку.

1 Приємна і скромна, працьовита і безвідмовна Юлія Борисова

2 Небагатослівна і оригінальна художниця і поетеса класу Валерія Шелюг

3 Загадкова рукодільниця Дарія Черешнюк

4 Дружелюбна і емоційна, декламаторка і незмінна ведуча багатьох шкільних свят Дарія Назаренко

5 Спортивна, рішуча баскетболістка і гімнастка Анна Бакало

6 Неперевершена організаторка класу і класних справ Ельміра Аббасова

7 Гуморний, найкращий танцюрист класу і школи Станіслав Назаренко

8 Непересічний, простодушний Сергій Шаруда

9 Ніжна і стримана Світлана Ріпка

10 Талановита акордеоністка, переможниця багатьох музичних конкурсів Анастасія Онопрієнко

11 Артистична учасниця всіх класних і шкільних театральних постановок Саміра Аббасова

12 Працьовита і хазяйновита староста класу Анастасія Харченко

13 Незамінний у походах і класних поїздках Євген Бабурнич

14 Щирий і дружелюбний Андрій Шаруда

15 Тендітна мрійниця Вікторія Гончарова

16 Дзвінкоголоса переможниця багатьох вокальних конкурсів, незмінна солістка вокального ансамблю “Камертон” Анастасія Зуй.

17 З любов’ю і гордістю проводжає своїх дорослих дітей класна мама Федоряка Валентина Миколаївна

(Випускники виконують пісню про останній дзвоник)

Саміра Аббасова

Все, щоб ми не робили, так важливо почати

Ми директору звикли справу цю доручати

Директор: Доброго ранку і дня вам, дорогі учні, батьки, вчителі, гості! Час справді летить надзвичайно швидко. Зовсім недавно ромашковий перший дзвоник покликав школярів за парти, а сьогодні ми готові почути голос останнього Кольорового шкільного дзвінка. Голос радісний для тих, у кого попереду – канікули і трохи сумний для 11 класу. Сьогодні саме 11-класники – в центрі подвір'я, в центрі нашої уваги, любові, як наша надія, гордість і сподівання. Тому саме випускникам 2017 року Станіславу Назаренку та Валерії Шелюг надається почесне право підняти Державний Прапор України.

(Ще двоє випускників без оголошення покладають квіти до меморіальних дощок на стіні школи)

Свято останнього дзвоника оголошую відкритим.

ГІМН

(Випускники займають своє місце.

Директор і завуч: Про підсумки навчального року.

Вручення похвальних листів. Грамоти, переможці...

Гості

Ведучі:

1. Найменші діти зачекались,

Вони на свято гарно вбрались.

2. Такі маленькі світлячки

всіх привітають залюбки.

3. Цю мить вони чекали довгий час.

Увага: слово каже 1-й клас!

(На порозі шикуються першокласники)

1. Добрий день, випускники! Ви такі гарненькі!

Вас вітає перший клас України-неньки!

2. Хоч давно у нашу школу вас матусі привели,

Не забути їм ніколи, як у перший клас ви йшли.

3. Два вершечки від горщечка, не любили їсти гречки -

Ось чому ви не росли і маленькими були.

4. Аж до коли від оселі по землі тягли портфелі.

А худенькі!.. Аж в руці несли ще й свої штанці.

5. А тепер! Ну що ж то буде? Що тут вже не говори,

Ці напівдорослі люди дивляться на всіх згори!

6. Тож дай вам, доле, світлий шлях широкий,

Випуски 2017-го року!

Хай кожен своє щастя знайде сам!

І зараз надається слово вам!

(Випускники займають місце біля мікрофонів)

Випускники:

1.   Ну от і все. Спасибі, люба школо.

Так швидко промайнули 11 літ.

Уроки, свята, друзів коло –

Прекрасний, чарівний дитинства світ!

2 Позаду роки дитинства і найпам’ятніший останній шкільний рік.

3. Останній рік навчання у школі — це 180 напружених навчальних днів.

4. 180 недоспаних ночей.

5. 180 тяжких ранків.

6. 180 на ходу проковтнутих сніданків.

7. Це 1300 шкільних дзвінків, що вимогливо і настирливо кликали на урок і відривали нас від улюблених занять.

8. Це 1300 шкільних дзвінків, що весело і натхненно повідомляли про закінчення уроку.

9. Це цікаві шкільні вечори, хвилюючі олімпіади, захоплюючі спортивні змагання і конкурси.

10. Це перші бентежні почуття і перші побачення.

11. Це безкінечна кількість цікавих завдань, лабораторних робіт, рефератів і презентацій.

12. Лише за цей рік ми встигли списати десятки зошитів, розв’язати сотні задач, виконати тисячі вправ.

13. Вивчити чимало віршів і теорем.

14. Зіграти не одну симфонію на нервах наших учителів.

15. А ще — ми стали на рік дорослішими. Ми стали випускниками!

16. Багато теплих, ніжних слів

Сказати хочеться в адресу вчителів

І вихователів, і техпрацівників,

Бібліотекаря, медсестрички, кухарів.

17. Усіх, хто з нами працював

Хто нам частинку свого серця віддавав

18. Ми не часто приносили квіти,

А сьогодні прийміть і повірте:

То не квіти, то наші серця,

Бо знаменна хвилина оця!

(Виностяь квіти, музика)

19. Всі слова, що у серці своєму тримаю

Скажу щиро рідній матусі своїй.

Подякую Богу, що їй помагає,

            Поцілую натруджені руки її.

20 Подаруй же, рідненька, рушник на дорогу,

Щоби, як там не склалось життя,

Серцем завжди верталась до твого порогу

Із якого піду в майбуття.

(Виконують “Пісню про рушник” - перший куплет;

мами дарують рушники)

Даша Назаренко: І знайте всі: ми не забудемо ніколи,

Хоч промине багато днів і літ,

Рідну нашу Трудолюбівську школу-

Найкращу на увесь широкий світ!

(Випускники виводять мам на свої місця.

Танцюють флешмоб. Утворюють коло)

в записі слова:

- Цей сонця промінь, чиста даль ясна,

- А ще – моя 17та весна

- Ці мрії, плани... Ще - в майбутнє крок

- Так, друзі, це останній наш шкільний дзвінок!

(Поки звучать слова, першокласники підносять до кожного випускника фарфорові дзвіночки, прикрашені кольоровими стрічками)

1. Дзвоник наш сьогодні незвичайний, він має кольорові голоси

Задзвонить жовтим кольором – кольором сонця, світла, золота.

Щоб життя наше було світле, повне хліба і достатку

2. Задзвонить червоним кольором – кольором любові. Щоб по життєвих шляхах завжди поруч ішло кохання!
3. Задзвонить зеленим кольором – кольором життя, оновлення. Щоб ми залишалися завжди молодими, повними сил, прагнення до кращого
4. Задзвонить білим кольором – кольором чистоти, миру. Нехай мирним і чистим буде наше майбутнє
5. Задзвонить блакитним кольором – кольором мрії, надії. Саме з мрією люди досягають найбільших вершин. А всі голоси зіллються в один – голос весни, щастя, юності!

( всі разом виходять з кола, обходять майданчик по периметру, відводять малечу на місце, залишають їм дзвіночки, повертаються до кульок)

Класний керівник: Радісна і бентежна, щаслива і трохи сумна святкова пісня шкільного дзвоника, останнього для одинадцятикласників прозвучала. Залишаючи школу, вони загадують свої найзаповітніші бажання і вільно і радісно відпустять їх разом з кульками у вільний політ. Нехай збуваються!

(запускають кульки)

Директор: Тож дай вам Бог, у мирі всім прожити,

Щоб ваші руки знали ремесло.

Життя любить, а ще людей любити,

Щоб легко і щасливо вам було!

На цьому свято останнього дзвоника закінчено.

( Гімн)

Директор: Випускники направляються до шкільної галявини мрій заховати капсулу із своїми роздумами про майбутнє до наступної ювілейної зустрічі. Проведемо їх оплесками.

Першими до школи на останній урок цього уже минулого навчального року заходять першокласники.

(Використано матеріали: О.І.Сіренко. Свято останнього дзвоника \\ Виховна робота в школі, 2017 № 4)