Прощальний подарунок від класної мами

Сонце щойно зійшло... Наметове містечко випускників додивляється світанкові сни. Ми, гості юних туристів, насолоджуємося ранковим купанням у чистих водах Сули, п’ємо каву, зварену на вогнищі, тихо пакуємо рюкзаки, збираємо намет і, щасливі, залишаємо своїх щасливих дітей. Нехай продовжиться їхнє щастя безтурботного дитинства...
Похід - це найкраще, що могла подарувати класна мама своїм школярам після інтелектуально, нервово, емоційно напруженого останнього шкільного року. Про це подумала в першу ж хвилину, коли побачила задоволені, щасливі обличчя, виважені рухи, відкриті погляди дорогих мені, уже дорослих дітей.
Відірвавшись від випускної круговерті, повернувшись до первозданної природи, простої їжі, щирого спілкування, вони повернули себе, піднялися над повсякденною суєтою і готові рухатися далі. Саме це їм і було потрібно. Саме це і подарувала дітям мудра і любляча класна мама - Валентина Миколаївна.
Від батьків подяка - подвійна.

Щасливі одинадцять років

Що таке щастя? Де його шукати? Що робити, коли знаходиш?
Хтось шукає його все життя, а інший весь час живе з ним.
Всі одинадцять років шкільного життя були щасливими для випускників 2017 року Трудолюбівської школи. Стверджую це і як мама, і як вчитель. В цьому переконалися гості випускного вечора. 

Про традиції

Якщо для вас традиція - дрібниця, тоді це - не для вас. Бо я вірю в цінність, значимість і силу традицій. Вони - той фундамент, несуча стіна будь-якого соціального явища: сім'ї, родини, роду, трудового колективу чи об’єднання однодумців.
Вони є центром сьогодення і ниточкою, що поєднує його з минулим та веде у майбутнє. Це лише  на перший погляд вони сповільнюють невпинний рух нашого життя, заважають просуватися вперед. Насправді ж, вони виражають внутрішню глибину, суть усього, що ми робимо і для чого живемо.

Так і Трудолюбівський фестиваль цінний своїми традиціями, маленькими дрібничками: колективні застілля, промови, дзвінка ковальська мелодія, до якої прислухається весь куток, можливість вчитися і демонструвати майстерність, статечні "старожили" і невгамовна молодь, дух змагання і щирість спілкування, задоволення від роботи і результату, ночівля в наметі і Wi-Fi, проста сільська їжа і сувеніри від Валентини Миколаївни...
Дрібниці? Так. Але це і є найцінніше. Це і варто берегти. 

Вогонь, метал, квіти...

Що їх об’єднує?
Трудолюб. "Кузня Петра". Коваль, майстер, воїн, Петро Федоряка.
Його дружина, Валентина Миколаївна, яка живе пам’яттю про чоловіка.
Його друзі, побратими, учні, які хочуть зберегти все, як було, коли був живий майстер і не було війни.
Його послідовники, які продовжують і розвивають славу Трудолюбівського ковальства.
Його діти і внуки, які несуть в собі його гени, його частинки, його продовження.
Всі, хто причетний до організації і проведення VІІІ ковальського фестивалю ножових майстрів імені Петра Федоряки.
І, звичайно ж учасники, які, пам’ятаючи про майстра і один про одного, чекають червня і приїздять до Трудолюба. Привозять друзів і коханих жінок.
Будують сирорудні горна з химерними обличчями, вдихають в них вогонь, добувають з руди залізо. Кують скоби для фронту, виготовляють клинки і несподівано-химерні, оригінально-неповторні і, навіть, тендітні речі з металу. Діляться досвідом, вчать і вчаться. Багато спілкуються, згадують, відпочивають.
А ще - квіткова тема у сувенірах для берегині домашнього вогнища. Може, саме вона надала цьогорічній події меланхолійно-стриманого, тихоплиннного  і задумливого настрою.
Не перестаю милуватися і захоплюватися всіма, кого бачу на фестивальній галявині у Трудолюбі.
Ви - чудові. Спасибі ВАМ!

День закінчення школи

Оце він і є. Саме сьогодні, Не останній навчальний день і не день "Останнього дзвоника". А саме сьогодні, коли виконано завдання заключного ЗНО, коли дитина заповнила бланк, поставила крапку, зачинила двері аудиторії... і новим поглядом побачила тестовий зошит з фізики... чи-то історії, географії чи біології. Коли змінити нічого не можеш, а мусиш прийняти усе, як є. і прийняти правильне рішення: куди? як? і для чого?
Бажаю вам всім впевненості і правильності рішень.
А поки що - час свободи. І підготовки до випускного балу!

15 років "Променаду"

Шлях хореографа Андрія Матвієнка розпочався у Миргородському ЦЕВ. Невеликий танцювальний колектив за 15 років переріс у школу народного танцю. Зараз виступи вихованців Анодрія Матвієнка незмінно вражають глядачів досконалістю та рівнем виконання. А кожен звітний концерт - значна подія не лише для міста.
Цього року привітати ювілярів приїздив викладач Андрія Матвієнка із Гадяцького коледжу, колеги із сусідніх районів. А юні танцюристи дарували гостям хвилини задоволення та насолоди. Випускники "Променаду" 2017 - майже його ровесники, росли разом з ним. Тому момент прощання овівяний легким смутком, але і сповнений сподівань на майбутнє.
Як і минулого року, концерт юних танцюристів був благодійним. Тоді діти допомагали зібрати кошти на автомобіль для зони АТО. І це їм вдалося. А цьогоріч маленькі благодійники великою працею допомагали маленькому землякові, який потребує термінового вартісного лікування за кордоном. Було зібрано більше 2000 грн.
Велика вдячність усім "Променадівцям" за працю, майстерність і великі серця.

(Фото, опубліковане Оксаною Матвієнко)

На шляху до нової школи

Дзвінок не вимикає вчителя. Він продовжує думати, творити, вчитися, готуватися до нового уроку чи наступного навчального року.
Колеги із Хомутця запросили вчительку з Трудолюба Валентину Миколаївну Федоряку, аби та поділилася родзинками власного досвіду виховної роботи з класом.
У затишному колі однодумців говорили про Нову українську школу, тренди в освіті, як просто виховувати і з чого почати, коли тебе "призначили класним керівником". А головене - як робити дітей щасливими.
Приємно, що педагогічні знахідки Валентини Миколаївни набувають популярності за межами нашої школи. Із величезної скарбниці її досвіду кожен зможе взяти для себе щось цікаве. Вона ж щедро ділиться з кожним, хто може і хоче змінювати українську освту.
Зміни починаються з нас.