До ювілею В.Висоцьго ділюся сценарієм заходу. Можливо, комусь знадобиться для роботи. Для учнів, які допомагали його втілити на сцені Трудолюбівської школи - спогади. Сподіваюся - приємні.                                 

(На сцені — великий плакат із зображенням В.Висоцького. З обох боків екрана - 4 старшокласниці спиною до залу)

(на фоні відео “Песни Певца у микрофона ” юнак читає вірш)

Додусенко О: 

Я весь в свету, доступен всем глазам,
Я приступил к привычной процедуре,
Я к микрофону встал, как к образам,
Нет, нет, сегодня точно к амбразуре.
Имикрофону я не по натру,
Да, голос мой любому опостылет,Уверен, если где-то я совру,
Он ложь мою безжалостно усилит.
 Бьют лучи от рампы мне под ребра,
Лупят, светят фонари в лицо недобро
И слепят с боков прожектора,
И жара, жара, жара.

ТВ: Вперше про нього дізналися в середині 50 років минулого століття. Він був одночасно автором-піснярем, актором театру і кіно.

... Він був особистістю. Явищем. І факт цей доказів не потребує.

Он, бестия, потоньше острия,

Слух безотказен, слышит фальш до ноты.
Ему плевать, что не в ударе я,
Но пусть я честно выпеваю ноты.
Сегодня я особенно хриплю,
Но изменить тональность не рискую.
Ведь если я душою покривлю,
Он ни за что не выправит кривую.

 Бьют лучи от рампы мне под ребра,
Лупят, светят фонари в лицо недобро
И слепят с боков прожектора,
И жара, жара, жара.

ТВ:... Його пісні, голос увірвалися в слух, в душі сучасників, бо й співав він про сумну сучасність пристрасно, сміливо, незвично.

Прожорлив он и с жадностью птенца
Он изо рта выхватывает звуки.
Он в лоб мне влепит девять грамм свинца,
Рук не поднять, гитара вяжет руки.
Опять не будет этому конца.
Что есть мой микрофон? Кто мне ответит?
Теперь он как лампада у лица,
Но я не свят и микрофон не светит.
Бьют лучи от рампы мне под ребра,
Лупят, светят фонари в лицо недобро

И слепят с боков прожектора,
И жара, жара, жара.

ТВ :... Але був ще і високий сенс поведінки Висоцького – щось зрушити в чужій свідомості. В цьому полягав головний зміст всього, що він робив.

Мелодии мои попроще гамм,

Но лишь сбиваюсь с искреннего тона,
Мне сразу больно хлещет по щекам
Недвижимая тень от микрофона.
Я освещен, доступен всем глазам,
Чего мне ждать: затишья или бури?
Я к микрофону встал, как к образам,
Нет, нет, сегодня точно к амбразуре.

(На екрані — залишаєстья фото Висоцького перед мікрофоном)

ТВ : Через поезію він висловлював свої думки, декларував принципи, від яких і сам намагався ніколи не відступати.

(світловий промінь по черзі вихоплює старшокласниць, вони повертаються до глядачів, читають вірш “Я не люблю”)
Даша Н: 1. Я не люблю фатального исхода,
От жизни никогда не устаю.
Я не люблю любое время года,
Когда весёлых песен не пою.
Я не люблю холодного цинизма,
В восторженность не верю, и ещё -
Когда чужой мои читает письма,
Заглядывая мне через плечо.
Лєра Ш: 2. Я не люблю, когда - наполовину,
Или когда прервали разговор.
Я не люблю, когда стреляют в спину,
Я также против выстрелов в упор.
Я ненавижу сплетни в виде версий,
Червей сомненья, почестей иглу,
Или - когда все время против шерсти,
или когда железом по стеклу.
Саміра А: 3. Я не люблю уверенности сытой, -
Уж лучше пусть откажут тормоза.
Досадно мне, что слово “честь” забыто
И что в чести наветы за глаза.
Когда я вижу сломанные крылья -
Нет жалости во мне, и неспроста:
Я не люблю насилье и бессилье, -
Вот только жаль распятого Христа.
Світлана Р: 4. Я не люблю себя, когда я трушу,
Досадно мне, когда невинных бьют.
Я не люблю, когда мне лезут в душу,
Тем более - когда в неё плюют.
Я не люблю манежи и арены:
На них мильон меняют по рублю.
Пусть впереди большие перемены -
Я это никогда не полюблю! (Саша, дівчата виходять, ведучі і пари - піднімаються)

ТВ : ...Є стародавнє слово - бард. У древніх племен галлів і кельтів так називали співаків і поетів. Вони зберігали ритуали своїх народів. Вони користувалися довірою народу. Їх творчість відрізнявся оригінальністю, неповторністю і самобутністю. Вони зберігали традиції свого народу, народ їм довіряв і шанував їх.

Так і творчість Висоцького народ знав і любив, хоч її замовчували, про нього намагалися не згадувати в пресі. Його концерти зривали, йому влаштовували скандали, заарештовували «помилково», не видавали закордонних віз, довго не пускали навіть до дружини, яка жила в Парижі. Але “самвидатні” і навіть рукописні збірки його віршів розліталися країною.

Настя Зуй:

   Гололед на земле, гололед -

Целый год напролет гололед.

Будто нет ни весны, ни лета -

В саван белый одета планета -

Люди, падая, бьются об лед.

    Гололед на Земле, гололед -

Целый год напролет гололед.

Гололед, гололед, гололед -

Целый год напролет, целый год.

Даже если всю Землю - в облет,

Не касаясь планеты ногами, -

Не один, так другой упадет

На поверхность, а там - гололед! -

И затопчут его сапогами.

 Гололед на Земле, гололед -

Целый год напролет гололед.

Гололед, гололед, гололед -

Целый год напролет, целый год.

Только - лед, словно зеркало, лед,

Но на детский каток не похоже, -

Может - зверь не упавши пройдет...

Гололед! - и двуногий встает

На четыре конечности тоже.

Гололед на Земле, гололед -

Целый год напролет гололед.

Гололед, гололед, гололед -

Целый год напролет, целый год.       
1966, ред. 1971

Юля: Володимир Висоцький народився 25 січня 1938 року. 

Його батько, Семен Володимирович 

Висоцький, родом з Києва, військовий, ветеран Другої світової війни, полковник. Мати,

Ніна Максимівна, перекладач з німецької мови. 

  Раннє дитинство Висоцький провів у Московській комунальній квартирі.

Після відкриття Східного фронту Другої світової війни Володимир з матір'ю евакуювався в 

Оренбурзьку область в Бузулук. А влітку 1943 вони повернулись до Мовскви.

Аня:   У Великому Каретному провулку у тісному колі друзів звучать його перші пісні.

Висоцький не відразу визначив, що хоче бути актором. Після закінчення школи він вступив до московського інженерно-будівельного інституту, але через півроку покинув. “Це не моє. Не хочу займати місце, яке комусь потрібніше. Спробую вступити до театрального”.

Віка: І все життя він пройде саме так - прямо, не вміючи кривити душею і підлаштовуватися під вигоди часу і бажання інших

Подымайте руки, в урны суйте

Бюллетени, даже не читав, -

Помереть от скуки! Голосуйте,

Только, чур, меня не приплюсуйте:

Я не разделяю ваш Устав!         
                                      1966

Даша Ч: Але знайомий сучасникам і нащадкам Висоцький не тільки з пісень, але і за зіграними ролями. В Театр драми і комедії на Таганці Володимир прийшов працювати у квітні 1964р Театр був його покликанням, а Висоцький - неповторним актором. Він абсолютно володів залом, був господарем сцени, мав дивовижної сили енергію, яка, мов промінь прожектора, била в зал.

Юля: Він був одноково переконливим і в ролі драгунського офіцера, Яна Гуса чи Галілея, Хлопуші, Свидригайова, Лопахіна... І заповітна вершина творчості — Гамлет! Гамлет - тема всієї творчості Висоцького. Гамлет - це, перш за все талант. Людина, якій дано бачити більше, ніж іншим. А кому багато дано, з того багато і спитається. Це прекрасно розумів Гамлет Висоцького; він розумів, що неможливо грати в хованки з часом. (Відео “Мой Гамлет” на слова Пастернака)

ТВ: А ще в житті і в поезії Володимира Висоцького була любов...

(На сцені три пари, які по черзі “оживають” і читають “Балладу о любви” на фоні мелодії Діани Гурдской)
Дівчина: (ДАША) 1. Когда вода всемирного потопа
Вернулась вновь в границы берегов,
Из пены уходящего потока
На берег тихо выбралась любовь
И растворилась в воздухе до срока,
А срока было сорок сороков.
И чудаки - еще такие есть -
Вдыхают полной грудью эту смесь.
И ни наград не ждут, ни наказанья,
И, думая, что дышат просто так,
Они внезапно попадают в такт
Такого же неровного дыханья...
ЮНАК (Стас): Я поля влюбленным постелю,
Пусть поют во сне и наяву!
Я дышу - и значит, я люблю!
Я люблю - и, значит, я живу!
2. Дівчина (Світлана): И много будет странствий и скитаний,
Страна Любви - великая страна!
И с рыцарей своих для испытаний
Все строже станет спрашивать она.
Потребует разлук и расстояний,
Лишит покоя, отдыха и сна...
Но вспять безумцев не поворотить,
Они уже согласны заплатить.
Любой ценой - и жизнью бы рискнули,
Чтобы не дать порвать, чтоб сохранить
Волшебную невидимую нить,
Которую меж ними протянули...
ЮНАК (Руслан): Свежий ветер избранных пьянил,
С ног сбивал, из мертвых воскрешал,
Потому что, если не любил,
Значит, и не жил, и не дышал!
3. Дівчина (Настя Х): Но многих захлебнувшихся любовью,
Не докричишься, сколько не зови...
Им счет ведут молва и пустословье,
Но этот счет замешан на крови.
А мы поставим свечи в изголовье
Погибшим от невиданной любви...
И душам их дано бродить в цветах,
Их голосам дано сливаться в такт,
И вечностью дышать в одно дыханье,
И встретиться со вздохом на устах
На хрупких переправах и мостах,
На узких перекрестках мирозданья...
ЮНАК (Макс): Я поля влюбленным постелю,
Пусть поют во сне и наяву!
Я дышу - и значит, я люблю!
Я люблю - и, значит, я живу!

Юля: Марина Владі увійшла в його життя в 1967 році. Висоцький закохався в неї після перегляду кінофільму «Чаклунка». Він дивився фільм по декілька разів в день, мріяв про зустріч багато років. І ось, нарешті, вона відбулася.
«Краєчком ока я помічаю, що до нас прямує невисокий, погано одягнений молодий чоловік. Я мигцем дивлюся на нього, і тільки світло-сірі очі на мить привертають мою увагу. Я знаю, що це - ти», - так описує своє перше знайомство з Висоцьким Марина Владі. (Пари і Юля виходять. «Лірична» + відеокліп ЗІ ЗВУКОМ )

ТВ: Через кілька років вони одружилися. Марина була поруч із ним дванадцять років. 

І весь цей час вона намагалася уповільнити скажений ритм життя Висоцького.
Вони не були постійно разом: Володимир жив у Москві, Марина, французька актриса, в Парижі. Короткі зустрічі, телефонні переговори, недовгі поїздки за кордон - такою була їх подружнє життя. І тим не менше більше дванадцяти років Марина намагалася зберігати Висоцького. А він - зривався, немов у прірву. І кожен раз підніматися було все важче.
(Звучить пісня “Беда” - Саміра + відеокліп без звуку.... зупинить на хатинці )

Ельміра: Мне каждый вечер зажигают свечи,
И образ твой окуривает дым, -
И не хочу я знать, что время лечит,
Что все проходит вместе с ним.
Я больше не избавлюсь от покоя:
Ведь все, что было на душе на год вперед,
Не ведая, она взяла с собою -
Сначала в порт, а после - в самолет.
Мне каждый вечер зажигают свечи,
И образ твой окуривает дым, -
И не хочу я знать, что время лечит,
Что все проходит вместе с ним.
В душе моей - пустынная пустыня, -
Так что ж стоите над пустой моей душой!
Обрывки песен там и паутина, -
А остальное все она взяла с собой.
Теперь мне вечер зажигает свечи,
И образ твой окуривает дым, -
И не хочу я знать, что время лечит,
Что все проходит вместе с ним.
В душе моей - все цели без дороги, -
Поройтесь в ней - и вы найдете лишь
Две полуфразы, полудиалоги, -
А остальное - Франция, Париж...
И пусть мне вечер зажигает свечи,
И образ твой окуривает дым, -
Но не хочу я знать, что время лечит,
Что все проходит вместе с ним.

ТВ: Висоцький народився за три роки до початку ІІ світової, ніколи не брав участі у військових діях. Але тема війни звучить в його творчості так само щиро і по-справжньому, як і будь-яка інша.

(Зучить пісня “Аисты” ) Настя Онопрієнко читає “Песня о звездах”

Мне этот бой не забыть нипочем -

Смертью пропитан воздух, -

А с небосклона бесшумным дождем

Падали звезды.

Снова упала - и я загадал:

    Выйти живым из боя, -

    Так свою жизнь я поспешно связал

    С глупой звездою.

Я уж решил: миновала беда

И удалось отвертеться, -

С неба упала шальная звезда -

Прямо под сердце.

    Нам говорили: "Нужна высота!"

     И "Не жалеть патроны!"...

     Вон покатилась вторая звезда -

     Вам на погоны.

Звезд этих в небе - как рыбы в прудах, -

Хватит на всех с лихвою.

Если б не насмерть, ходил бы тогда

Тоже - Героем.

      Я бы Звезду эту сыну отдал,

      Просто - на память...

      В небе горит, пропадает звезда -

      Некуда падать.          
                                       1964

ТВ: Пісні, написані Висоцьким про війну, - це монологи справжніх людей. Людей з плоті і крові. Сильних, втомлених, мужніх, добрих. Таким людям можна довірити і власне життя, і Батьківщину. Такі не підведуть.
Сьогодні, слухаючи військові пісні, Висоцького, розумієш, що неважливо, про яку війну і про який конкретно бій йдеться: про Другу світову, про Афганську, про події в Чечні, в Грузії чи на сході України.

Цінності, відкриті і встановлені під шквальним вогнем противника, не змінюються від часу.

Боляче лише від того, що з кожним днем братські могии поповнюються, гинуть кращі, що на щедрій українській землі виростають нові солдацькі могили.

(Настя Зуй - “Он вчера не вернулся из боя” )

ТВ: Якщо театр для Висоцького був покликанням, то вірші були його пристрастю. В них зображено життя: реалістично чи лірично, з гумором чи з легким сумом... Вони викликали більше, ніж захоплення читичів. Вони викликали любов. Сьогодні вони звучать абсолютно по-новому

( Даша Назаренко виконує “Песня про белого слона”)

ТВ: «Висоцький ніколи не виконував свої пісні упівсили. Завжди, скрізь - на концерті, чи вдома, чи перед друзями, в наметі на льодовику, переповненому чи залу або одного - єдиного слухача - він співав і грав, викладаючись повністю, до кінця, до поту». (Звучить "Вершина" - Ваня Зуй + віеокіп без звуку) 

ТВ: Пісні Висоцького - друзі людей. В цих піснях є дивовижна добра сила, яка допомагає вистояти слабким і знайти упевненість розгубленим. На його пісні можна покластися, як на плече, бо є в них якась особлива людська надійність. Деякі з них із задоволенням виконувало не одне покоління випускників нашої школи.
Всі учасники піднімаються на сцену, виконують «Пісня про друга»

ТВ:
  Корабли постоят - и ложатся на курс, -

Но они возвращаются сквозь непогоды...

Не пройдет и полгода - и я появлюсь, -

Чтобы снова уйти на полгода.

Возвращаются все - кроме лучших друзей,

Кроме самых любимых и преданных женщин.

Возвращаются все - кроме тех, кто нужней, -

Я не верю судьбе, а себе - еще меньше.

Но мне хочется верить, что это не так,

Что сжигать корабли скоро выйдет из моды.

Я, конечно, вернусь - весь в друзьях и в делах -

Я, конечно, спою - не пройдет и полгода.

Я, конечно, вернусь - весь в друзьях и в мечтах, -

Я, конечно, спою - не пройдет и полгода.

Зі світлою вірою в те, що на цій землі ніщо
не зникає безслідно, що навіть ті, хто
пішов назавжди, повертаються до нас
сонячним променем, пташиним гомоном,
новорічною сніжинкою, щоб зігріти,
розрадити чи звеселити наші душі, ми
дякуємо вам за увагу і кажемо: До нових
зустрічей!

День єднання українців

22 січня 1919 року у Києві на Софіївському майдані відбулось урочисте оголошення універсалу про об'єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну. "Однині во єдино зливаються одірвані одна від одної частини єдиної України... Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. ОДНИНІ Є ЄДИНА НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА"

Однією з традицій Дня Соборності вважається створення живого ланцюга, як символу єднання народу.
Учні Трудолюбівської школи сьогодні об'єдналися навколо Державних символів України. Вони приклрасили себе стрічками, значками, які виготовили власноруч разом із класними керівниками.


На лінійці заповнили карту України паперовими квітами, які навчили їх виготовляти Марія Валентинівна та Людмила Олександрівна.

Восьмикласники охоче прикрасили лінійку оптимістичним українським танком.
Колективна світлина наостанок - символ єднання молодих українців, які творитимуть майбутнє єдиної незалежної країни.

(Фото: Людмила Хорольська)

Сортування сміття

Намагаючись змінити своє життя, освіту, країну, ми звертаємося до досвіду передових країн і самі мусимо виконувати їхні важливі вимоги і норми.

 Берегти довкілля - означає турбуватися про майбутнє. Наша країна починає вчитися сортувати сміття, щоб переробляти відходи і зменшувати кількість земель,  захоронених під сміттям, перетворених на полігони бруду; щоб зробити чистішим повітря і воду.
Якість і результат сортування залежить від свідомості і активності кожного громадянина.



Учні Трудолюбівської школи також почали вчитися розподіляти сміття, долучаючись до свідомої частини населення, якій не байдуже майбутнє планети, яка усвідомлює, що дотримання правил полегшує співіснування людей у спокої і комфорті.

Ми - те, що ми читаємо

 Учительський колектив Трудолюбівської школи здобув можливість читати книги, які надійшли до нашої бібліотеки за проектом "Книжкові лабораторії змін ЗІ СТОРІНОК У ЖИТТЯ" в освітянських спільнотах".
Наша мета - кожному прочитати усі 36 книг із комплекту, в першу чергу, для розширення власного світогляду та професійного розвитку. Занотовані, виділені для себе ключові ідеї з них, донести колегам під час спільного обговорення на спеціальних зустрічах. Перші такі шкільні читацькі посиденьки у Трудолюбі відбулися.
Вогник цікавих ідей і думок світився в очах кожного, хто презентував свою книгу. Колеги жваво обговорювали, де і як використають прочитане: проведуть заняття з батьками, обговорять з вихованцями у класі, порадять конкретній дитині чи просто викоритсовуватимуть у своїй практиці на уроках. Ми побачили, як свідомо прочитана книга стає поштовхом для дії, для руху до реальних змін у собі і не тільки.
Сподіваємося, що по завершенню проекту, зможемо зробити висновок, які саме ідеї, освітні теорії та практики, ситуації та думки найбільше вплинули на наш шкільний колектив, яке продовження мали у практичній діяльності. Як знання зі сторінок перейшло у реальне шкільне життя.
 Саме такі цілі ставили організатори проекту: Громадська спілка Міжнародний інститут інтегрального розвитку - IIID, EdCamp Ukraine, Простір емоційного розвитку Empatia та видання 
“Нова українська школа”. 

Новий рік розпочався незвично тепло і безсніжно. Все решта - як завжди. Кожен сам обирає, що візьме із собою в Новий рік, чим заповнить місця, якщо вони звільнилися.

Я хочу поділитися хорошими враженнями і спогадами закінчення минулого року.
 Інна Юріївна Городинська, вчителька із Ромоданівської школи.
запросила на семінар-практикум учителів зарубіжної літератури. Перше моє знайомство з нею відбулося під час районного конкурсу презентацій і відеороликів. Робота її маленької вихованки уже тоді вирізнялася ліричністю та технічною довершеністю. 

І цього разу Інна Юріївна вражала колег. Як і належить з ранку, запросила всіх прибулих до руханки. Бадьорий танець-зігріванець швидко розігнав усю дорожню втому та автобусну дрімоту. 

На уроці зарубіжної літератури учні, за підтримки молодої вчительки, характеризували суперечливий образ Анни Кареніної. У атмосфері щирої бесіди ми всі разом співчували героїні, страждали і раділи разом з нею, захоплювалися, схвалювали або засуджували якісь її вчинки, усвідомлюючи однак, як нелегко бути жінкою на землі. Вчителька демонструвала володіння комп'ютером, використовувала новітні технології, які доречно підсилювали душевність і щирість розмови.

Під час майстер-класу Інна Юріївна надала змогу кожному спробувати можливості "Word

Art" та "Fotostory3". А на завершення - виготовляли паперову ялинку. У когось вона вийшла досконало правильна, у когось - святково-ошатна, у когось - лаконічно-довершена... але навіть моя, трохи незграбна, додала святкового настрою  і нагадала про наближення свята.
Повертаючись додому, раділа за сусідів, як і за кожен шкільний колектив, у який приходить талановита молодь і знаходить підтримку досвідчених колег, готових ділитися досвідом, вчитися, змінюватися і удосконалюватися.