Від дитячих мрій - до школи майбутнього

Трудолюбівська школа – ювілярка. Протягом року буду нагадувати про це, створюючи тим самим яскравий портрет нашого закладу. 

За час свого існування вона постійно змінювалася і зараз дуже відрізняється від тієї, якою була на самому початку. Це втілені деякі мрії її творців про школу майбутнього. Маю на увазі не лише троянди на клумбах і дерева на подвір’ї. Це, звичайно ж, спортивний та ігровий майданчики і місця для проведення уроків на свіжому повітрі.

Змінилося внутрішнє наповнення закладу. Кожне класне приміщення все чіткіше вимальовує особливі неповторні кольорові риси власного образу і стилю, з часом у нього навіть ім’я з’являється (сото-дім, кицьчин будиночок, яскрава геометрія). Стіни повсюди прикрашають дитячі роботи і корисні підказки з  навчальних предметів. Вчителі використовують нові навчальні технології, вправи, щоб учням і ученицям було цікаво вчитися, щоб почувалися вони тут безпечно і затишно.

Але в яких би умовах не знаходилися діти, вони не перестають мріяти, і про школу майбутнього в тому числі. Сила мрій в тому, що вони з часом змінюють дійсність.

У перший шкільний день трудолюбівські учні разом мріяли про школу майбутнього.               

 

Уявляли велодоріжки, пуфи і альтанки для відпочинку, скалодром, мотузковий парк і шкільну кав’ярню, шкільну оранжерею і обсерваторію, акваріуми і басейн. Дитячі фантазії навіть космосу сягнули! Можливо, якісь із них коли-небудь знайдуть своє втілення у кресленнях на папері, у склі, в металі чи в дереві створених їхніми руками споруд.

Аня Карбан, навчаючись у Трудолюбівській школі, теж, напевно, мріяла щось змінити, вдосконалити, додати. Нині вона, за першою освітою – художниця, навчається в аспірантурі Київського національного університету будівництва і архітектури, готує до захисту наукову роботу про шкільні комплекси на території зі складним рельєфом. Паралельно працює в архітектурній фірмі «Ліцензіарх», проєктує школи, церкви, багатоповерхівки.

ЇЇ проєкт шкільного комплексу побачили восьмикласники, коли першого вересня мріяли про школу майбутнього. Дякую Анні Анатоліївні, талановитій архітекторці, що показала нинішнім учням, як можна сміливо мріяти, і як потрібно працювати над втіленням своєї мрії.

Хочеться, щоб усі добрі мрії наших учнів збувалися. 

Нарешті знову ми прийшли до школи!

Цього року 1 вересня вся Україна чекала з особливим нетерпінням, хвилюванням, з легкою тривогою. Яким буде свято знань в умовах карантинних обмежень? Як дотриматися соціальної дистанції? Чи зможе школа прийняти дітлахів? Запитань було більше, ніж відповідей. 

Для Трудолюбівської школи новий навчальний рік, що розпочався, - ювілейний. Тому нам надважливо було в особливих умовах зберегти традиції святкування, які створювалися 30 років поспіль. І нам це вдалося! Одинадцятикласники разом з Марією Валентинівною прикрасили поріг у приємних і символічних кольорах: біла чистота юності і ніжна зелень надії і дитячих сподівань.

Як і 30 років тому випускники привели до шкільного порогу першокласників. Як і 30 років тому першачки захоплено дивилися на випускників і мріяли стати такими ж красивими і дорослими. Як і 30 років тому випускники пригостили малечу кашею однокашників :) 
Особливо теплою була промова Віктора Миколайовича, як і вітання першого директора Трудолюбівської школи Крупенича Ю.П. у день відркиття школи. 

Нам, звісно, хотілося запросити Головка М.М.і подякувати за чудову будівлю, згадати вчителів, які створювали стиль і обличчя школи, приділити більше уваги випускникам, які наповнювали нову споруду, життям. Постараюся надолужити це протягом року. 

А поки що нинішні колярі у затінку каштанів, берізок, ялин мріяли про школу майбутнього. Нехай їхні мрії здійснюються :) 

Минуло літо.

Літо обмежень, дистанції і, як ніколи, близького спілкування та задушевних розмов. Переоцінки цінностей, людей і особистого перезавантаження. Літо обману, зрад і цінних уроків, таких, що і дітям у спадок.

Літо буйних квітів, спеки і суховіїв, але, попри все, - щедрого урожаю. 

Літо ізоляції, подорожей і зустрічей. Літо безсоння, спогадів і роздумів, втрат і важливих здобутків.   

Літо минуло.

Час подбати про осінь J 

Останній дзвоник

(ДИСТАНЦІЙНО)        

Багато дивного, незвичного, нового приніс 2019-2020 навчальний рік до Трудолюбівського ЗЗСО І-ІІІ ст. І ось зараз він стоїть на порозі зігрітої весняним сонцем, скупаної щедрим травневим дощем, незвично порожньої школи.

 Навчальний рік завершився тихо і трохи сумно. Нехай наше літо буде веселішим і дзвінкішим, яскравим і безпечним :) 

Запрошую на відеоваріант дистанційного завершення навчального року. 

           Дякую колегам, учням і батькам за зібрані світлини; Валерії Шелюг - за монтаж відео. 

                    

Історія на одну літеру

Цього року EdCamp у Трудолюбі спонукав написати історію "на одну літеру". Вперше спробувала написати розповідь, а не просто "речення для зразка". Ото що вийшло :) 

*** Відважна ворона воліла волю відчути. Взяла велику валізу, вдихнувши вітер, вилетіла вивчати Всесвіт.

Випадково влетіла в вир великих відкриттів від відповідального вчительства.

Вражена відвертими висловлюваннями, впевненими впровадженнями, вирішила використати випадок  -  втиснулася в вихор вчительських випробувань. Вони вабили вибухами величі, відтінками вражень, впевненості, великої волі вчити, вчитися віртуозно викладати.

Ватага вчителів відчула  воронячий  вогонь видатних вчинків, відкрила варіанти взаємного вирішення важливих викликів. Відмовившись від відпочинку, вони вдосконалювали вміння, визначали вектори викладання, впроваджували видатні відкриття  власного вчителювання.

Вагон вражень від велелюдної вчительської водоверті вселяв вороні віру власної важливості. 

 

(Надихнули герої мультфільму "Куди літають білі ворони в освіті?")

У Трудолюбі знову був EdCamp

Регіональна (не)конференція міні-EdCamp Trudoljub, яку колектив нашої школи проводив втретє - наймасштабніша освітня подія навчального року не лише для нашого закладу.
Активні, яскраві, кращі агенти змін зібралися у Трудолюбі, щоб зустріти давніх знайомих і знайти нових однодумціів, обговорити важливі проблеми і відповісти на актуальні питання, використати чиїсь чи народити власні ідеї.
Учасники і учасниці змогли побачити прості кроки, освітлені фінськими іскрами на шляху до школи здорового глузду.
 Координатори постаралися всебічно розкрити тему, задіявши учителів-практиків, студентів Полтавського педагогічного університету та Кременчучького педагогічного коледжу.
Учасники (не)конференції змогли побачити фрагменти співучителювання на уроках музики, української мови у 2 класі, англійської - у п'ятому, фізкультури, мистецтва, психології, а головне - щасливих учнів та задоволених вчителів.
Охочі разом з експертами та експертками  обговорювали "стратегії розвитку закладу освіти", "(не)ідеальний урок", розглянули "інструменти розбудови доброчесного освітнього середовища", побачити в дії "фінські іскри" та наш 1 клас НУШ як "модель фінської освіти".
Найенергійніші розучили скандинавську польку та правила скандинавської ходи.  Невгамовні шукали та рахували мумі-тролів, що поховалися по всій території школи. Хтось писав розповідь "на одну літеру" чи куштував хлібний крученик, прислухався до себе у "кімнаті тиші", говорив про серйозність гри або ж  зігрівався чаєм, глінтвейном чи кавою. Всі мали змогу зробити свій едкемпівський день за власним настроєм, бажанням і баченням.
Для шкільного колективу EdCamp - чергова можливість мобілізуватися, об'єднатися навколо спільної справи, виявити приховані ресурси і досягти надзвичайного результату. Особливий привід для гордості - логотип і фірмовий одяг школи, який розробила професійна дизайнерка, випускниця Трудолюбівської школи Марина Гердій.
Я ж цього разу була в дивному і незвичному для себе становищі: перебувати "в середині" процесу і, в той же час, спостерігати за всім з боку. Тому з особливим задоволенням смакувала EdCamp не лише в день проведення, коли можеш поринути в круговерть зустрічей, розмов, обіймів, нових вражень і нового досвіду. З такою ж насолодою відчуваю післясмак події: щиро дякую за довіру, співпрацю колегам та колежанкам і з особливою увагою перечитую враження, передивляюся світлини, аналізую прочитане і побачене. У стані щасливої невагомості усвідомлюю, наскільки люблю свою школу, як пишаюся колективом і тішуся з того, що є частинкою того, що називається міні-EdCamp Trudoljub.

Дерево мрій

Щоб мрія втілилася у життя, її потрібно визначити, сформулювати. Помріяти і зрозуміти, куди потрібно рухатися, де живе твоє натхення. І мріяти! Сміливо, без обмежень, мрією потрібно жити.
Такі зусилля почує Всесвіт, чи той, від кого залежить, чиї мрії мають здійснитися.
Важливо розуміти, що мрії - це не про сьогодні, вони потребують часу і зусиль, але і пробуджують емоції, запалюють вогонь творчості, спонукають до дії.
У мріях - надзвичайна сила, вони - наша дорога до щастя.
Тому і виникла ідея створити у школі Дерево бажань. Кожен, дорослий чи дитина, може записати свою мрію, закріпити її шишкою та каштаном і залишити на дереві. Жити з нею, трудитися і творити для її здійснення.
Через рік повернутися до дерева, довідатися, що з написаного збулося і влаштувати мотиваційне свято здійсненої мрії.