День напередодні Різдва

Відзначати Різдво у грудні - для нашої місцевості - новина. Але цього року 24 грудня стало чудовим святковим різдвяно-новорічним днем у нашій школі. Дотримуючись обмежень і зберігаючи необхідну дистанцію, школою витав дух свята, з неймовірною швидкістю передавався святковий настрій, фантастичним способом розповсюджувалася радість. У кожному куточку гамірливої школи чутно було наближення Нового року. 

З самого ранку зима порадувала свіженьким сніжком, по-святковому відбіливши все довкола. На вході до закладу всіх зустрічала не лише медсестра з термометром, але й ошатна ялинка, над золотаво-червоним вбранням якої почаклували самі учні, очікуючи особливих подій. Комусь нетерпілося зіграти в квест, інші готувалися до вечірки в американському стилі, хтось сподівався скуштувати святкових смаколиків. 

"Квестили" одразу три класи. Розгадували кросворди, прикрашали ялинку емоційно-смайликовими іграшками, щедрували і співали пісні про зиму, згадували прислів'я, танцювали і перепрваляли "сніжки через річку".  Різноманітні конкурси, вікторини, жарти - продовження свята у затишному колі однокласників. 

Дев'ятикласники напередодні свята "бігли" різдвяний марафон, виконуючи різноманітні завдання від Валентини Миколаївни: писали листа Миколаю, записували відеовітання для однокласників, брали інтерв'ю і довідалися, що кого найбільше дратує і радує, у вихідні за маминим рецептом приготували смаколик, зробили по кілька простих кроків по Цілях Сталого Розвитку... Багато навчилися, зрозуміли дещо важливе, стали трішечки кращими. А ще - до них приходив Таємний Санта і тут уже не обійшлося без приємних випадковостей і маленьких див :) 

А як приємно переглянути разом із шкільним товариством різдвяне кіно, розмістившись у актовій залі на зручних стільцях чи затишних пуфах, жувати свіжий попкорн і відчувати, як уся школа заповнюється цим теплим ароматом щойно приготованої повітряної кукурудзи...

А дискотека! 

А колективна вітальна листівка для батьків! 

А апельсини чи міні-мафіни -  гостинець від класного керівника! 

І пакунки від ТОВ "ЛАТАГРО" теж встигли якраз вчасно!..

Як мало і як багато треба для справжнього свята: ПРОСТО РАДІТИ і ПРОСТО дарувати радість! Дякую всім, хто сприяв, допомагав, творив святковий день у Трудолюбівській школі. 

Ящо чийсь сюрприз іще не дійшов до адресата - новорічні свята тільки розпочалися! До Різдва ще є час :)  І нехай у Новому році у кожного буде більше приємних емоцій і приводів для радості.

Просто робити добро

Волонтерська діяльність у нашій країні набирає все більше прихильників, все більше українців, готових за власним бажанням витратити свій час, зусилля, талант на благо суспільства чи заради допомоги конкретній людині. Упевнена в цьому, бо бачу приклади не лише у сюжетах новин, а і у житті нашого маленького шкільного осередку. 

Наслідуючи приклад Маттеї, нашої волонтерки з Америки, разом з учителями-наставниками школярі легко беруться за пензлик і фарбу, лопату чи граблі, щоб пофарбувати лавочку  чи вигребти сміття, посадити бузок або обкопати троянди... Щоб хоч маленьку діляночку довкола себе зробити кращою, щоб здобути нові навички і корисний досвід, щоб самим стати кращими. 

Гостинці воїнам на передову ми відправляємо не лише до свят. Знаходимо адреси тих, хто саме зараз на складних, небезпечних ділянках і не очікує сюрпризів чи вітань.

Діти приносять гостинці, натхненно малюють листівки, пишуть побажання без підказок чи настанов. І нам особливо щемливо-приємно одержувати зворотній зв'язок з фронту. Несподіваний телефонний дзвінок, незнайомий чоловічий голос, короткі і швидкі, але такі щирі фрази: "Посилку одержали. Дякую за гостинці. Передайте дітям вітання". Або повідомлення у мережах, де воїни діляться світлинами, пишуть слова вдячності. 

На фото - дорослі чоловіки чи зовсім юні, вчорашні хлопчаки-школярі - справжні захисники країни, які гідно роблять свою справу. Ті, кому ми щиро дякуємо, хочемо бути ближчими до них.
 

Дев'ятикласники нашої школи разом з Валентиною Миколаївною започаткували акцію "Дзвінок воїну". Учні телефонують незнайомим солдатам, розповідають про себе, запитують, слухають відповіді. Так стає міцнішою ниточка зв'язку між бійцями і країною, яку вони боронять від окупантів.

І найважливіше для кожного волонтера  - робити все просто, за прокликом щирого серця. 

Зерна пам'яті

У четверту суботу листопада о 16.00 ми долучаємося до загальнонаціональної акції «Запали Свічку Пам’яті»: за християнською традицією, запалюємо свічку за упокій мільйонів померлих українців, що стали жертвами Голодоморів. Наприкінці осені ми нагадуємо собі і дітям, якими голодними і холодними були зимові ночі 1932-1933 років. Свічки у вікнах наших будинків пророщують зернята нашої національної пам’яті.
У класах учні Трудолюбіської шокли разом з наставниками поговорили про голод і Голодомор, про злочин і злочинців, про хліб, зерно,  про свічку, вогонь і про пам'ять. 

Восьмикласники разом з Карбан А.В. створили символічну карту пам'яті. Колосками та зернятками відмітили ті області України, які у Голодомор постраждали найбільше.

 

У суботу школярі з родинами поставили свічечку на підвіконні у своєму будинку, запалили вогник пам'яті у своїх серцях.

Світлинами поділилися з класними керівинками.

"Зберігаючи пам'ять про жертв Голодомору, ми, насправді, записуємо своє ім'я в Книгу життя" (Святослав Шевчук, глава Української греко-католицької церкви)

Минулого тижня учні Трудолюбівської школи провели дослідження «Що ми знаємо про булінг?» 

                                                                          Під час пошукової роботи кожна дослідницька група звернула увагу на найважливіші для себе аспекти цього складного питання та поділилася висновками одне з одним. 

Від простого розуміння явища до порад для батьків і вчителів, як не стати жертвою і як допомогти булеру. Про наслідки, відповідальність і суху статистику. 

Зробили важливий висновок: булінг – ганебне явище, яке не можна допускати до шкільної родини

Від дитячих мрій - до школи майбутнього

Трудолюбівська школа – ювілярка. Протягом року буду нагадувати про це, створюючи тим самим яскравий портрет нашого закладу. 

За час свого існування вона постійно змінювалася і зараз дуже відрізняється від тієї, якою була на самому початку. Це втілені деякі мрії її творців про школу майбутнього. Маю на увазі не лише троянди на клумбах і дерева на подвір’ї. Це, звичайно ж, спортивний та ігровий майданчики і місця для проведення уроків на свіжому повітрі.

Змінилося внутрішнє наповнення закладу. Кожне класне приміщення все чіткіше вимальовує особливі неповторні кольорові риси власного образу і стилю, з часом у нього навіть ім’я з’являється (сото-дім, кицьчин будиночок, яскрава геометрія). Стіни повсюди прикрашають дитячі роботи і корисні підказки з  навчальних предметів. Вчителі використовують нові навчальні технології, вправи, щоб учням і ученицям було цікаво вчитися, щоб почувалися вони тут безпечно і затишно.

Але в яких би умовах не знаходилися діти, вони не перестають мріяти, і про школу майбутнього в тому числі. Сила мрій в тому, що вони з часом змінюють дійсність.

У перший шкільний день трудолюбівські учні разом мріяли про школу майбутнього.               

 

Уявляли велодоріжки, пуфи і альтанки для відпочинку, скалодром, мотузковий парк і шкільну кав’ярню, шкільну оранжерею і обсерваторію, акваріуми і басейн. Дитячі фантазії навіть космосу сягнули! Можливо, якісь із них коли-небудь знайдуть своє втілення у кресленнях на папері, у склі, в металі чи в дереві створених їхніми руками споруд.

Аня Карбан, навчаючись у Трудолюбівській школі, теж, напевно, мріяла щось змінити, вдосконалити, додати. Нині вона, за першою освітою – художниця, навчається в аспірантурі Київського національного університету будівництва і архітектури, готує до захисту наукову роботу про шкільні комплекси на території зі складним рельєфом. Паралельно працює в архітектурній фірмі «Ліцензіарх», проєктує школи, церкви, багатоповерхівки.

ЇЇ проєкт шкільного комплексу побачили восьмикласники, коли першого вересня мріяли про школу майбутнього. Дякую Анні Анатоліївні, талановитій архітекторці, що показала нинішнім учням, як можна сміливо мріяти, і як потрібно працювати над втіленням своєї мрії.

Хочеться, щоб усі добрі мрії наших учнів збувалися. 

Нарешті знову ми прийшли до школи!

Цього року 1 вересня вся Україна чекала з особливим нетерпінням, хвилюванням, з легкою тривогою. Яким буде свято знань в умовах карантинних обмежень? Як дотриматися соціальної дистанції? Чи зможе школа прийняти дітлахів? Запитань було більше, ніж відповідей. 

Для Трудолюбівської школи новий навчальний рік, що розпочався, - ювілейний. Тому нам надважливо було в особливих умовах зберегти традиції святкування, які створювалися 30 років поспіль. І нам це вдалося! Одинадцятикласники разом з Марією Валентинівною прикрасили поріг у приємних і символічних кольорах: біла чистота юності і ніжна зелень надії і дитячих сподівань.

Як і 30 років тому випускники привели до шкільного порогу першокласників. Як і 30 років тому першачки захоплено дивилися на випускників і мріяли стати такими ж красивими і дорослими. Як і 30 років тому випускники пригостили малечу кашею однокашників :) 
Особливо теплою була промова Віктора Миколайовича, як і вітання першого директора Трудолюбівської школи Крупенича Ю.П. у день відркиття школи. 

Нам, звісно, хотілося запросити Головка М.М.і подякувати за чудову будівлю, згадати вчителів, які створювали стиль і обличчя школи, приділити більше уваги випускникам, які наповнювали нову споруду, життям. Постараюся надолужити це протягом року. 

А поки що нинішні колярі у затінку каштанів, берізок, ялин мріяли про школу майбутнього. Нехай їхні мрії здійснюються :) 

Минуло літо.

Літо обмежень, дистанції і, як ніколи, близького спілкування та задушевних розмов. Переоцінки цінностей, людей і особистого перезавантаження. Літо обману, зрад і цінних уроків, таких, що і дітям у спадок.

Літо буйних квітів, спеки і суховіїв, але, попри все, - щедрого урожаю. 

Літо ізоляції, подорожей і зустрічей. Літо безсоння, спогадів і роздумів, втрат і важливих здобутків.   

Літо минуло.

Час подбати про осінь J