Прощальний дзвоник дитинства

Останні дні травня - дуже дзвінка пора: у школах України лунають останні дзвоники. Малечу вони кличуть у літо, а випускників - у доросле життя. 

Рік, що минув, для нашого закладу був насиченим, хвилюючим, цікавим, дещо складним...Як і усі попередні тридцять років існування школи :).  За минулий навчальний рік ми стали частиною Миргородської територіальної громади, заклад став гімназією. Ми готувалися і успішно пройшли інституційний аудит Державної служби якості освіти. Працюючи в умовах пандемії, здобули нові навички дистанційного навчання. Рік завершили святом останнього дзвоника. 

У цих особливих умовах постаралися максимально дотриматися карантинних обмежень і санітарних норм. Дякую батькам і колегам за розуміння, підтримку та допомогу. Крім того, зберігати дистанцію допомогла і хороша, певно, замовлена кимось, погода, а також просторе шкільне подвір'я. 

Коротенька спільна зустріч умістила основні традиційні моменти: вітальне слово директора, зустріч з першокласниками, пісенну подяку і танець разом з класною мамою від випускників. А ще - сюрприз для Марії Валентинівни. І, звичайно ж, останній дзвоник, який покликав усіх гімназистів на остнній ігровий урок. Плануючи його, класні керівники врахували, що цього року діти втомилися від спілкування через екран, їм не вистачало безпосереднього контакту, взаємодії, гри. Наставники врахували побажання, можливості, інтереси, особливості саме свого класу. 

Своїх першокласників Людмила Михайлівна направила за звичним для них щоденним маршрутом.  Але виконували вони особливі квестові завдання, щоб відшукати канікули, які викрали злі сили. Як визначила вчителька, маленькі гімназисти впоралися відмінно, бо вони добре працювали протягом року, багато навчилися, і заслуговують на справжні перші свої шкільні канікули. 

Під весняним сонечком другокласники гралися в улюблену заморозку та інші рухливі ігри, а прохолодитися Людмила Миколаївна запросила їх до класу. Тут на них чекав освіжаючий  сік і цікавий мультик. 

Третьокласники дуже люблять квести. ГалинаВікторівна і цього разу приготувала для них цікаві завдання. Діти багато рухалися, добре повеселилися ще й вітамінний сюрпирз від останнього дзвоника отримали :). І таким стрімким кроком перестрибнули до 4 класу.

Символічно, що Катерина Федорівна свою маленьку родину четвертокласників привела на дитячий майданчик прощатися із початковою школою. 

Учні 5 класу разом з Вячеславом Володимировичем грали в ігри зі словами. 

Непосидючі шестикласники - найзавзятіші шанувальники фізкультури. Вони переконали Дарію Леонідівну навіть святковий ігровий урок провести на спортивному майданчику. А Наталія Іванівна, вчителька фізкултури, охоче їм допомогла. 

Семикласники разом з Юлією Сергіївною своє шкільне святкування завершили прогулянкою до Миргорода. Там гуляли по курорту, ходили в кіно, смакували піцою. 

Під берізками і каштанами добре мріялося восьмикласникам і Альоні Василівні. 

Учнів 9 класу Валентина Миколаївна зібрала біля тандиру, де вони дегустували 9 видів чаїв. Біля запаленої свічки відкрили "банку щасливих миттєвостей" і пережили їх знову, відгадуючи, чиє то було щастя. Можливо, для когось із тих, хто вирішить продовжити навчання у коледжі, це останні щасливі миті безтурботного шкільного дитинства. 

Вихованці Бели Іванівни чудово розважилися, граючи у "Хто я?" у затінку каштанів. 

Неймовірно хвилюючим цей день був для Марії Валентинівни. Сама випускниця нашої школи вони прямо зі студентської аудиторії прийшла сюди працювати і одразу стала керівником п'ятикласників. Учні  стверджують, що була  вона для них не просто вчителькою, але й мамою, подругою, сестричкою, порадницею. Возила їх на екскурсії, готувала для них свята, не лише придумувала їхні танцювальні номери, але й перетанцювала їх з ними (хлоп'ячі і дівочі партії одночасно :)). Підтримувала, допомагала, берегла їхні секрети. Разом з ними сама зростала і вчилася бути "найкрутішою" вчителькою. Сьогодні її вихованці - основа учнівського  самоврядування, окраса шкільних заходів.

 Зараз її роботу цінують батьки, її думку поважають колеги, її люблять вихованці. 

Їм, своїм першим дітям, вона віддала часточку своєї великої душі. Тому прощальні миті такі щемливі і зворушливі. 

На останньому уроці у гімназії  вони разом формували капсулу часу. Складали завдання для себе у майбутньому, мріяли, формулювали і записували свої мрії на найближчий час і на десятиліття вперед. Нехай усе, намріяне цього дня, збувається!

 *За світлини дякую класним керівникам, батькам і Олександру Сергійовичу за відповідальну роботу безпілотника ))